Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
мо, як Макс,
гидливо й непорозумiло, застигло мружаться очi батьковi.
Доктор Рудольф не говорить iз батьком. Отак мовчки внесе оберемок дров,
обережненько, стараючись не гупати, спустить додолу перед грубкою, витягне
шворку й вийде навшпиньках iз кiмнати.
Та й з графами невеликi розмови бувають. Старий уже не їжить до нього
теплою насмiшкою сивi стрiхи. Сидить, як батько, перед вiкном у кожусi, з
позамотуваними в ковдри старими ногами, й непорушне годинами дивиться на
вулицю, на чистий, срiбно-iскристий порох, що ним грається вiтер. Але
зовсiм уже мовчки, зовсiм безшумно носить дрова доктор Рудольф до кiмнати
принцеси Елiзи. Батько часом iз матiр'ю при ньому заговорить, iнодi гляне
на доктора Рудольфа, буркне: "Навiщо такi великi оберемки
носиш-пiдiрватись хочеш?" Старий граф часом привiтається, спитає, скiльки
ступенiв морозу, стара графиня ласкаво, тепло дякує, прохає вибачення за
турботи.
А тут нiколи нi одного слова, нi одного звуку, нi одного погляду. Коло
вiкна iз шитвом чи коло столу за якимсь писанням - чорна постать iз
червоним полум'ям волосся. I переважно спиною до доктора Рудольфа. Або
найбiльше - профiлем, змарнiлим, кiстяним, скупчено суворим.
Панi Штор майже щоразу нiжно гладить доктора Рудольфа iпо плечах, нiжно
й винувато - вiн не повинен сердитись на принцесу за її таку поведiнку:
вона, напевно, дуже-дуже вдячна йому за його послуги, але тiльки сказати
йому не може. Треба зрозумiти її i простити. Вона стiльки втеряла вiд
Сонячної машини. А тут iще через неї мусила розстатися з коханим
нареченим. Хто знає, чи знайде вiн що-небудь у себе вдома для гнiзда, чи
не зруйноване й там усе. Так ретельно готував гнiздечко, мостив, прибирав,
думалось: от-от поберуться, перейдуть, почнуть жити - i раптом удерлись
божевiльнi люди й розтрощили життя. Не треба звертати уваги на її
поведiнку, а пожалiти бiдну: днями й ночами вона не спить - все про принца
Георга думає, турбується. А вдень переварить, миє посуд, шиє, латає. Руки
стали бiдненькiй червонi, шорсткi, грубi - куди там про манiкюри думати.
Але яка мужня, яка сильна, яка терпляча дiвчина! Iнша на її мiсцi вже
давно б була пустила руки, стратила б волю, впала б у вiдчай. А вона
тiльки мовчить. Мовчить i все робить. I не можна, ой, не можна їй нiчого
навiть сказати, не те що помогти, все сама, нiякої помочi, нiякого
привiлею. От тiльки хiба що дров самiй нет сил пиляти й носити.
Доктор Рудольф слухає мовчки, тiльки одвертi голi хлоп'ячi очi його все
дивляться в пiдлогу - не смiють глянути в материнi очi, бо злякаються
материнi очi, зустрiвшися з ними. Так i виходить iз кiмнати, спустивши очi
додолу. Але так само й до кiмнати принцеси Елiзи входить, не пiдводячи їх.
Тихо-тихо виплутує шворку з оберемка, i в кiмнатi стоїть така тиша, що
чути, як надворi цвiрiнькають горобцi.
Але зате Труда, мила, хороша Труда, трошки помагає докторовi
Рудольфовi. Насамперед помагає бронзово-золотистим здивовано-веселим,
наївно-одвертим блиском очей. Що?! Сумувати? Чого?! Незрозумiле. Абсолютно
незрозумiле. Хiба не чудесна зима цього року? Пишна, щедра - всю тобi
землю застелила пухнатим чудесним килимом, качайся, перекидайся, заривайся
в нього з головою. Мужчини всi - квашi, слабодухi макухи - ммее... тоскно,
нудно, холодно, сумно, безнадiйно. Один доктор Рудольф козак. Та ще доктор
Тiле: цiлими днями на полюваннi, стрiляє, ловить лисиць, собак, здирає
шкури, робить кожухи. Труда неодмiнно з ним ходитиме на полювання, от
тiльки напиляє з доктором Рудi багато дров.
I пиляє. Старанно, серйозно, тiсно стуливши милi губки, тримає обома
руками держальце пилки й з усiєї сили тягає туди й сюди. Матово-смуглявi
щiчки темнiють рум'янцем, очi бризкають блискучою бронзою, з-пiд
темно-синього хлоп'ячого берета весело, бадьоро телiпаються чорно-синi
кучерi по плечах. Чудесно!
А потiм бере в жменi сипкого, голчастого, колючого снiгу, i
по-хлоп'ячому вихиляючи плечима, рiшуче бiжить до старої засипаної снiгом
оранжереї. Там у норi з перин лежить макуха з вiястими, сонними, гидливо
примруженими очима. Ану, годi лежати! Що за тюхтiйство таке! Раз, два! Нi?
Ну, так от!
I в нору за шию, в лице летить голчастий, сухий, холодно колючий снiг.
Тюхтiй сердиться, витрушує, обурюється, вiдвертається лицем до стiни й
бере в руки детективний роман.
- Фе! Сором! Скандал! Ну, справдi, як же не сором? Правда, Рудi? Ну,
милий Рудi, це ж просто незрозумiле: лежить, як ведмiдь у барлозi. Вам
треба знову "Друзiв Ладу", щоб пiдняти? Правда? Максе, ну, вставайте ж,
їй-богу. Гайда на саночках спускатись. Маса народу санкується. Але можете
собi уявити, Рудi. все дiвчата, жiнки й зовсiм-зовсiм молодi хлопцi.
Мужчини ж усi отак само лежать, як Макс. Що це значить, Рудi?
Рудi не знає. Так, правда, лежать колишнi владики, господарi життя,
лежать випотрошенi, обвислi, як порожнi торби, а жiнки штопають, шиють,
перуть, нiжно гладять їх по головах, вибачливо потiшають, жартiвливо
термосять їх снiгом, соромлять. Так, це правда, а чому так - не знає
доктор Рудi. От i сам вiн лiг би в свою нору, лiг би замотком на всю зиму,
на все життя, заплющив би очi, дихав би теплом свого власного тiла - i хай
замiтає, заносить снiгом. Хай днями й ночами сумує собi десь там за своїм
коханим червоне полум'я волосся. Лежати б собi в замотку, без руху, без
суму, без усякого полум'я.
А чому нi Труда, нi мама, нi графиня, нi принцеса, нi жiнка технiка, нi
дiвчата з саночками, чому вони не хочуть лежати заметками, чому вони
ходять так спокiйно, так упевнено, так весело по мертвiй землi, чому
вибачливо гладять голови тюхтiїв, чому штопають, шиють, грiють - невiдомо
Невже справдi жiнка стоїть ближче до тварини - i їй легше втратити людину?
Є в неї самець, є дитинча, є кого лизати, любити, є чим нагодувати себе й
їх - чого їй бiльше треба? Та й що вона втрйтила? Ланцюги?
Чи iнше щось тут є-не знає доктор Рудi й не може пояснити милiй,
хорошiй Трудi.
***
Звiстки з Азiї немає. А серце принцеси щоранку прокидається з нiжним
болем, з холодком чекання, iз страшними поривами туги. I болючий, i
солодкий ритуал от принцеса сидить боком до грубки в глибокому фотелi iз
шитвом у руках, накинувши на плечi кожушанку, боком сидить, а не спиною й
не лицем, щоб у полi зору були i дверi, i грубка, поганенька, незграбно
змадикована принцом Георгом. От чути в коридорi важкi, нерiвнi й обережнi
кроки I вже любо сидiти в фотелi, i вже повно повно стає в холоднiй
кiмнатi, вже все нашорошено чекає в нiй. i грубка з акуратно вийнятим iз
неї принцесою попелом, i фотель, i голка, i синюватi вiд холоду, замерзлi
вiд чекання руки принцеси. От тихий, несмiлий, винуватий стукiт у дверi.
- Прошу!
Холодний, сухий, чийсь дивно-чужий голос виходить iз уст принцеси
Елiзи, з тих уст, яким трудно дихати вiд. стримуваного хвилювання. Лице
принцеси замкнено-сухе, холодне, не ворухнеться, очi строго спущенi до
шитва, облямованi пухнатим темним мереживом вiй. А в палi зору пiд сiткою
вiй видно ноги, великi, обережно, навшпиннках шкаддибаючi, в подертих
черевиках. Вони так боязко, тихесенько шкандибають до грубки, наче по
серцю принцеси ступають. I таки по серцю, бо аж холоне, аж стискується
воно й здригується на кожний крок. I скорботно дивується: що ж воно, боже,
таке? Чого такою дивною, мiстичною нiжнiстю тягне вiд цих калiкуватих нiг
у великих подертих черевиках? Чого гарячим зворушенням заливає груди вiд
цих боязких, червоних од морозу рук, що так безшумно витягають шворку
з-пiд оберемка дров? От вiн зараз вийде, не дiставши навiть кивка головою
за свою послугу, як останнiй наймит-попихач, якого навiть не помiчають.
Тихо-тихо причинить дверi й зникне до вечора. I до вечора принцеса буде
любовно брати з оберемка по однiй дровинячцi й з нiжнiстю всувати її у
грубку. А увечерi так само боязко, винувато, не смiючи кашлянути, принесе
нову в'язку старанно нарубаних дров. Принесе знову кричущу, зв'язану
нiжнiсть, солодкий бiль i тужне зворушення. I знову очi принцеси холодно,
гордовито будуть спущенi на книжку бiля свiчки, по якiй хилитатиметься
тiнь гнотика.
А в душi весь вечiр i всю нiч хилитатиметься солодко й боляче
здивовання: що ж це тане, боже мiй? Хто од зробив, що в цiй шкутильгаючiй
постатi, пiд цим стареньким палвтомi, пiдперезаним ременем, захована така
хвилююча, безкрая насолода, таке неймовiрне щастя її. От сховане, сховане
воно там усерединi її, в цiй- незграбнiй, боязкiй шкаралупинцi. Досить їй
зробити рух, торкнутись до шкаралупки - i вибухне з неї, i обхопить обох
таким чудом, вiд якого можна захлинутися.
Але очi принцеси навiть не клiпнуть, не пiдведуться. Бо, коли
пiдведуться, коди зустрiнуться з тими голими, дитячо-одвертими,
благально-покiрними вiкнами в душу (а вони повиннi бути саме
благально-покiрнi!), тодi... тодi все завалиться. Не стане нi Азiї, нi
Європи, нi сонця, нi планет. I тодi треба швидко-швидко, моментально
втекти и заритися в якусь печеру в глибинi непролазного лiсу,
далеко-далеко вiд людей, вiд минулого, вiд можливого майбутнього. А чому б
I нi?
I принцеса чує, як холонуть їй ноги, як знеможено, злякано затихає душа
й щоки починають горiти палаючим стидким вогнем.
А з Азiї все нема та й нема нiякої звiстки. I як приходить граф
Елленберг, як тiльки вступає в хату його жiночо-м'яка постать iз оброслим
рудою, обсмиканою бородою лицем, так принцеса Елiза вся зiщулюється, вся
зсихає й натягає себе на дрiт суворого чекання. А коли вiн виходить, не
дiставши й вiд неї нiякої звiстки з Азiї, принцеса Елiза вся спадає й
знеможено звiшує руку з поруччя фотеля. Розумiється, все могло статися:
могли лiтаки з принцом Георгом не долетiти, могло трапитися нещастя з
посланцем, а може, захорiв принц Георг. У кожному разi, поки що звiстки
нема.
А пiсля того настає вечiр, наступають ранки, дощовi, снiговi, хмарнi й
сухо-сонячнi, але все холоднi, й усе треба палити в грубцi. I все
шкандибаюча постать, мовчазна, несмiла й понижена (понижена всiма-всiмаї),
носить оберемки дров, ступаючи навшпиньках. I часом принцеса Елiза iз
страхом впивається руками в поруччя фотеля, щоб не глянути, щоб не
пiдбiгти, не схопити в руки обросле кошлате лице, щоб iз гнiвом, болем i
ридаючою нiжнiстю не зiрвати з нього цього мовчазного смиренного
пониження.
Але раз граф Елленберг приходить не з питайним виразом ласкавих очей, а
iз стримано-трiумфальним. I принцеса Елiза з острахом схоплюється йому
назустрiч.

Звiстка?!
Граф Адольф нiжно й обережно, як спiйманого метелика, за кiнчик,
пiдносить принцесi невеличку товстеньку куверту. Потiм скромно й мовчки
вiдходить у далекий куток, бере в руки "Теорiю омнеїзму" й пильно читає,
вiдвернувшись од таїнства, що вiдбувається на другому кiнцi кiмнати.
Принцеса Елiза сидить у фотелi, й аркушики паперу хистко погойдуються в
її руках.
"Високоповажна й Дорога Кузино! Посилаю Вам свiй всевiдданий рапорт!
Прошу не гнiватися за запiзнення - вина не моя, а тих тяжких обставин, в
яких доводиться боротися за наше святе, велике дiло. Я поминаю тi пригоди
й нещастя, що траплялися нам по дорозi до Iндiї й що коштували нам двох
лiтакiв i тринадцятьох людей - половину нашої експедицiї. Цi пригоди
забрали в нас, крiм того, багато часу. Але найбiльше часу забрав арешт, в
який ми попали зараз же, як перелетiли на територiю Союзу Схiдних Держав.
Явище об'єктивно вiдрадне, бо показує здоров'я й пильнiсть схiдних
народiв, але суб'єктивно воно нам коштувало багато прикростей. Нас узято
за комiсарiв європейських Каесемiв, i хоч нi одної Сонячної машини не було
знайдено на наших апаратах, нас усе ж таки тримали в строгiй iзоляцiї.
Можливо, що ми ще й досi б сидiли або нас були б уже розстрiляли, коли б
не став нам у пригодi Євро-пейсько-Американський Союз Оздоровлення. Це
органiзацiя європейцiв i американцiв, яким удалося врятуватися на
територiї Союзу Схiдних Держав; вона має ту саму мету, що й ми.
Переходячи до самої сутi справи, маю щастя донес ти, що вона стоїть на
доброму грунтi. Дiйсно, вся Європа й Америка обхопленi страшною пошестю, i
надiї на видужання зсередини немає абсолютно нiякої. Що дня стежники Союзу
Схiдних Держав доносять про щораз бiльше й бiльше здичавiння
європейсько-американського свiту. Нам, дiтям цього свiту, доводиться з
болем соромитися перед нашими азiатськими велико душними сусiдами - така
неглибокiсть, така нетрив кiсть були в нашiй вихвалюванiй цивiлiзацiї.
Картини, якi малюють стежники, наводять на глибокий сум i ви кликають
жагуче бажання поспiшити на порятунок загибаючому пiвсвiтовi. Я не буду
Вам їх переказувати, бо Ви самi щодня їх бачите на нашiй нещаснiй
батькiвщинi. Скажу тiльки, що найтрагiчнiше враження роблять такi велетнi
нашої культури, як Париж, Лондон i Нью-Йорк. Це тепер - моторошнi,
фантастичнi пустелi.
Руївничо-отруйна робота наших божевiльних продерлася й на Схiд. Легенда
щастя з силою пожежi по висушеному спекою степу спалахує то тут, то там -
i доводиться вживати надлюдських, героїчних i часом жорстоких заходiв, щоб
гасити небезпечнi мiсця. Бувають випадки, коли Верховна Комiсiя Союзу
Схiдних Держав, спецiально призначена для боротьби з Сонячною машиною, дає
накази видушувати газом або палити радiєм цiлi округи, зараженi Сонячною
машиною. Особливо часто трапляється це з островами.
Урядовi кола Iндiї досить оптимiстично, хоча й стримано, дивляться на
результат боротьби. Вони гадають, що на весну дезинфекцiя в нях досягне
iдеальної височнии. Охорояу кордонiв i на полi, i на морi провадиться
iдеально - i тепер майже немає випадкiв, щоб iз Європи лопав хоч один
с
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.