Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
цеїст до Африки або Азiї.
Справа походу виглядає зовсiм легкою й потребує тiльки певної кiлькостi
окупацiйних армiй. Божевiлля Сонячної машини є тим добре, що воно,
паралiзуючи все культурне й людське жлття, паралiзує вкупi й яку-небудь
здатнiсть до органiзацiї. Нiякого опору, розумiється, ця маса жуйної
худоби не зноже протиставити. Все завдання окупацiйних вiйськ буде в тому,
щоб iзолювати здатнi до видужання елементи вiд абсолютно безнадiйних i щоб
знищити останнi iз найменшою загибеллю невинних. Але це вже вiдноситься до
техяiчного боку плану кампанiї.
Отже, зажiячуючн свое донесення, я дозволяю собi висловити найпоштивiшу
надiю навеснi бути в Берлiнi б схладти до. дреирадяах нiг найпрекраснiшої
Жiнки Заходу свої радiснi привiтання.
Її покiрний i всевiдданий раб
Георг
Р. S. Не можу при цьому не висловити свого гарячого жалю, що Вам
доводиться перебувати в країнi божевiлля. Для мене не було б бiльшого
щастя, як мати змогу перевезти Вас сюди, але тi труднощi перельоту, якiї
стоять серед теперiшнiх умов на шляху, лякають мене й сковують мiй язик у
благаннi перелетiти сюди.
Ще вважаю за варте Вашої ласкавої уваги таке i серед Союзу
Оздоровлення, i серед урядових сфер Сходу пануе однодушна опiнiя, що пiсля
вичищення Європи й Америки вiд Сонячної машини на цих континентах мусить
на довший час запанувати залiзний режим абсолютної диктатури вибраних,
цебто найстрогiша монархiя без нiякої тiнi парламентiв i таму подiбних
руйнуючих волю й здоров'я народiв iнституцiй. Союз Оздоровлення вже тепер
у порозумiннi з Союзом Схiдних Держав провадить тяжку и вiдповiдальну
роботу вибору вiдповiдних людей, на плечi яких буде складений великий, але
геройський тягар улравлiння країнами. При цiй нагодi не можу не подiлитися
з Вами своєю радiстю й страхом мою скромну особу призначують на цей
трудний подвиi для Нiмеччини. Не смiючи ухилятися вiд цього великого
обов'язку, чуючи над собою благословляючi тiнi наших предкiв, я, одначе,
почував би в своїх плечах незломну мiць, коли б знав, що поруч зi мною на
схiдцi трону сходитиме iстота, перед якою схиляються i плечi мої, i
колiна.
Ваш колiносхилений Георг.
P. P. S. Вiдповiдь прошу передати посланцем. Щодо дальшого листування,
то прошу не дивуватися й не турбуватись, коли вiд мене не хутко буде лист.
Надзвичайно важкi умови подорожi, а особливо необхiднiсть якнайбiльшої
обережностi, можливо, не дозволить менi часто посилати посланцiв. А то й
до самого початку акцiї не доведеться послати. Не полохати треба масу, а
захопити її зненацька. Тим менше буде жертв i легше та швидше вiдбудеться
вся ця тяжка операцiя дезинфекцiї.
Отже, може, просто до побачення.
Г"
Граф Елленберг i здивований, i занепокоєний: на рiвно-блiдому,
висхлому, з кiстяним овалом лицi принцеси Елiзи зовсiм нема того пiдняття
й трошки п'яного захвату, що щойно бачив вiн на лицях генерала Бухгольца й
сенатора Штiфеля. Воно, це лице, немов присипане сiрим порохом, стомлене й
нудне, як пiсля трудної їзди полем у старовинному екiпажi. А очi задумливо
мружаться на щось далеке далеке й тоскне.
Граф Елленберг м'яко пiдступає ближче, м'яко влазливо намацує поштивими
словами щiлинку до душi, але принцеса Елiза акуратно, з повiльною задумою
складає листа й затикає всi щiлинки.
А коли граф Елленберг поштиво вислизуе з покою майбутньої королеви
Нiмеччини, вона дивиться на вiкно, в яке зазирає синiй присмерк, i тоскно
слухає, чи не чути шкандибаю чих навантажених крокiв у коридорi.
I вночi лежить принцеса Елiза з розплющеними очима й застигло,
непорушне дивиться в тьму кiмнати. На пiдлозi коло грубки дотлiває
вихлюпнутий жовто-червоний вiдблиск вогню, i вiд нього тягне такою
безвихiднiстю, такою застиглою тугою й самотою, що очi принцеси самi собою
наливаються чимсь гарячим-гарячим.
***
А бiлi мухи монотонно, вперто, безупинно обсiдають дахи, дерева,
вулицi. Тиша взулася в бiлi пухнастi панчохи й уже навiть не рипне нiчим
уночi, не зашарудить. М'яко зсувається день у нiч, нiч - у день. Сонце
зникло, тiльки часом коли-нс-коли боком, низом, винувато пройде над
Берлiном таке червоне, таке байдуже, холодне, заклопотане й зараз же
ховається в синювато-попелястi хмари.
А може, того тюхтiї сплять у замотках, що тепер уже зовсiм-зовсiм їм
ясно, що всьому кiнець, тепер, пiсля тої дикої, божевiльної, пекельної
ночi. Бо таки таккiнець. Тепер ясно, що немає нiяких сил, якi б повернули
людину. Тепер ясно, що нiколи-нiколи не загориться вже вiясте сяйво над
Берлiном, нiколи не загуркотить машина, не задзвенить сумним лагiдним
плачем вечiрнiй дзвiн у наївних будиночках бога. Тепер це все ясне. I
ясно, що мусить умирати за Машиною й людина.
"Ну, так що? Ну, i хай тварина. Що тут страшного? Вiльна, здорова,
весела, любовна, щаслива тварина хiба не краще за скуту, хору, гнилу, злу,
брехливу, нещасну людину? К чорту її!"
Мила, люба Труда. Хороша тваринка! Може, вона й має рацiю Може, дiйсно
к чорту гнилу, нещасну, злу людину. Може, справдi нехай вона вигибає,
вигниває в цих макухах, i нехай росте нова тварина в тих дитячих дзвiнких
голiвках, що так весело перекидаються в пухнастому бiлому килимi?
А сонце щораз нижче ходить понад обрiєм, щораз неуважнiше, щораз
коротше визирає з-за снiгових понурих хмар. I вiтер стає щораз суворiший,
понурiший. I все рiдше приходить i Труда, i все млявiще звучить її голос.
I все рiдше чути дитячi голоси за муром бiлого саду. Не чути їх уже й на
тих горбочках, повз якi доктор Рудольф ходить до лiсу й на рiчку. I на
рiчцi постатi такi млявi, байдужi, мовчазнi: наче сплять iдучи, сплять,
набираючи води з ополонок, сплять везучи.
I часом, коли мiсяць головою роздере густу чорну вату хмар i виставить
iз дiрки здивовано-журне кирпате лице й по бiлому савану розiллється синя
туга його, доктор Рудольф тихенько пiдбирається до вiкна й довго-довго
дивиться на самотню чорну постать, суворо схилену над столом.
I коли приходить до себе, а Макс не спить i може бачити його очi, вiн,
не роздягаючись, тiльки черевики скинувши, засувається в дiрку свого
замотку й пильно ховає лице. I довго-довго не спить доктор Рудольф,
дивлячись у густу тьму неклi-паючими очима. По диханнi й рухах Макса вiн
знає, що й вiн не спить. I не сплять десь тисячi тисяч Максiв. Не сплять i
дивуються, жахаються i цепенiють в одчаї та безнадiйностi. I, може,
проклинають.
А на ранок доктор Рудольф уже знову несе оберемок соснових дров, уже
тихенько стукає, не чекаючи вiдповiдi, входить до кiмнати й складає дрова
бiля грубки, незграбної, невмiло складеної. I червона голова не
повертається нi на його стукiт, нi на його обережнi кроки. Тiльки панi
Штор потiм нiжно гладить сто плечах i дякує бiдному Рудi за його тяжку для
них усiх роботу, дякує за себе, за бiдного батька й за ще бiднiшу принцесу
Елiзу. Розумiється, принцеса дуже вдячна, тiльки сказати не може, бо
гордiсть у цiєї дiвчини бiльша за її вдячнiсть.
А бiлi мухи то спиняються, то знову обсiдають заснулу землю i
вкладаються в бiлий, чистий саван.
Днi безшумно, одноманiтно пересипаються в ночi, ночi безшумно
чсуваються в днi. В холодних кам'яних печерах, у пiр'яних, пухових норах
сонно плямкають iстоти, що колись гордо звалися людьми.
***
I от на бiлому, чистому саванi з'явилися чорнi, маснi латки. Сонце вже
не ходить понад самим краєм обрiю, вже не гнеться винувато, кудись
поспiшаючи, не визирає сердитою червонопикою мачухою з-за хмаряних горбiв.
Весело розпихаючи сиво жовтi кучугури, владно, ясно сiдає на трон i робить
свiй об'їзд. I вiтер уже не ганяється дурним цуценям за роями бiлих мух.
Грайливий, бурний, нетерплячий, розкудовчений гасає вiн поперед Великої
Матерi, розкидає її вiдозви на всi боки, сурмить у сурми: прокидайтеся!
Доктор Рудольф уже не возить, не пиляє, не рубає дров. Панi Штор давно
вже переказала Рудi, що принцеса Елiза просить бiльше не трудити себе
дровами - по хатах уже не так холодно, як перше.
I доктор Рудольф давно вже вiльний. А в лiсi ще вiльнiший. Без вiзочка,
без саночок, без сокири й пилки шкандибає собi доктор Рудольф старими
дорогами, ловлячи зарослим, кошлатим, смiшним лицем благосно-теплi вiдозви
Великої Матерi. I лiс ловить i задоволене бурмотить: шепеляво гуде пiсню в
зелену гiлчасту бороду. На дорозi в холодку лежить легесенький учорашнiй
снiжок, i земля - як борошном посилана А в самому лiсi - снiг жовто-синiй,
рябий, у чорних, масних латках на горбах, як шкура бiлого сетера. На
кам'яних стовпчиках дотлiвають бiлi шапочки. Учорашнiй снiжок липне з
землею до пiдборiв твердими гульками, якi треба весь час одбивати. На
сонцi безсоромно оголилися бiлi стовбури еерези, розпустивши довгi
нечесанi коси. Торiшнє жовте задубiле листя на дубках сухо, паперово й
весело шелестить. Крихiтнi пташинки десь над головою попискують iз таким
звуком, наче в кишенi побрязкують маленькi ключики.
А сонце сипле вiдозвами, i вiд нього до примружених вiй тягнуться
кошлатi вiники променiв. Лiс густо, лунко переливається хвилями шуму.
Доктор Рудольф сiдає на пеньок лицем до Великої Матерi, примружує очi й
сидить, не рухаючись, як великий лахматий жук. I не треба нiяких кам'яних
печер, нiяких лабораторiй, радив, машин. Сидiти днями, мiсяцями, поводячи
вусиками н пiдставляючи то один бiк пiд ласку Матерi, то другий. Сидiти й
слухати густий лiсовий шум, слухати хвилi днвно спiваючої радостi й
незрозумiлi несподiванi завмирання серця як перед якоюсь великою тайною.
Звiдки ж радiсть, i тайна i гарячий, затаєний крик у грудях?
Доктор Рудольф розплющує очi й непорозумiло, схвильовано оглядається
навкруги голими, одвертими, сяючими очима. десь гуде дрiт. Де тут серед
лiсу, далеко вiд дороги, може взятися телеграфний дрiт. А гуде. Густо,
рiвно, мегвлiчно гуде.
Доктор Рудольф устає й iiде та гудiння, шукаючи стовпiв. Але нема
нiяких стовтiiв - дамi -стовбури, самi милi, вкритi лускою,
червонувато-бурi стовбури. А гудiння щораз ближче, щораз виразнiше, от-от
зовсiм близько.
Ах голубчики! То ж вони-раднi, .милi, роботящi вiстуни весни. То вони
пообсiдали ранню вербу, повпивалися в її пуп'янки, швиотяться, перелiтають
iз гiлляки на гiлляку. То гуде верба, гуде бджоляним, джмелиним гудом,
телеграф весни. ллє ж скiльки їх - кошлатих, старанних, дiловитих! Звiдко
вони так рано довiдались, щ отут, у цiй долинцi, стоїть верба, всiяна
сиво-срiбними солодкими пуп'янкам"? Хто сказав їм це? Якi телеграфи
рознесли цю звiстку по їхнiх вуликах, нiрках, щiлинках?
А латки с кожнiм днем стають щораз бiльшi, ширшi, саван жавкне,
пухкишає, расповзається - оголяється сонне тiло землi, зiтхає густим
теплим вiтром, протягається лiсовiми шумами.
Доктор Рудольф шкандибає вулицями, в вулицi масно мокро блищать
асфальтами, вимитим склами, гомонять голосами. Вiкна, дверi, тераси,
балкони пороачинюваяi На вiкнах, дверях, балконах, терасах - людськи
зарослi кошлати жуки, кузьки, бджоли, .джмелi. Гудуть весвяно, поводять
вусиками, пiдставляються то одним боком, то другим пiд ласку Матерi. А там
воду везуть на вiзочках, весело, дзвiнко перегукуючись iз жуками. А там
знову перевозяться з маленьких теплiших нiрок до великих печер iз
терасами, з балконами, що взимку пустовали. А в грудях недовiдома, нiякими
машинами и лабораторiями не зроблена радiсть i тьохкання, замирання перед
хвилюючою тайною. Без телеграфiв, газет i вiдозв повисипали з своїх нiр i
солодко мружаться вiд радiсної нiмої звiстки.
А сад, старий, любий, зачучверений, недорубаний сад п'яно гойдається з
боку на бiк, хитає лисо-кучерявою головою, шумить, гуде пiснею. I дорiжки
мокро, тепло, соковито блискають, м'яко розлiтаючись пiд ногами. I лавочки
плямами висихають, парують, куряться теплом.
***
Але тоскно, суворо-хмарно блукає принцеса дорiжками саду, всiма
дорiжками, крiм одної, крiм тої, де пiдрубано нiжки бузковому кущевi. Цiєю
алеєю вона нiколи не ходить. I таке в неї гостре пiдборiддя, така синювата
блiдiсть, такi фiалковi синцi пiд очима, що доктор Рудольф готовий
попiдрубувати всi нiжки всiм кущам разом iз своїми власними ногами, аби їй
знову матово-золотисто закруглилось пiдборiддя й голова пiдвелася гордо,
зневажливо, велично. Вiн готовий попiдрубувати нiжки всiм своїм радощам,
аби її зеленi очi знову звисока, погiрдливо й владно примружились на
нього.
Технiк, малярi, друкарi веселi. На терасi їхнiй табiр, на тiй самiй
терасi, де колись так велично й владно ступали ноги принцеси Елiзи.
Галасливий, огрiтий ласкою Великої Матерi, повний дитячого дзеленькоту
табiр. Вони повитягали туди канапи, фотелi, колиски, розташувалися,
розперезалися, попiд-ставляли заспанi, зарослi голови пiд сонячнi
поцiлунки й нi за ким не тужать, нiкого не ждуть.
I Макс вже не читає детективних романiв, не лежить у пуховiй барлозi,
не кривить гидливою гримасою порослих шовковими вусиками соковитих уст.
Вiн теж мружить очi на сонце, лежачи на лавi перед ганком лабораторiї. У
лiс вiн не хоче ходити - лiньки. Тiльки лежати й мружитись. Та ще якби не
надокучала ота Труда. Бiдний хлопчина чогось зовсiм не терпить Труди.
Моментально хмарнiє, нудьгує, рухи стають лiнивi, розведенi, очi
недбало-насмiшкувато мружаться. А Труда не пстчас того. Ну, от дивним
дивом не помiчає, така спостережлива, амбiтна, така чула на найменшу
неприємнiсть, тут зовсiм не бачить нi Максової розвезеностi, нi
насмiшкуватої примруженостi, нi мовчазностi. Блискає очима, зубами, сяє
матово-смуглявим рум'янцем. Дивується, щиро-наївно ширить очi, задає
прекомiчнi питання, дзвiнко з себе смiється, по-хлоп'ячому розмахує
руками, дражниться, перекривляє, ш
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.