Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
пає. Вона ходить в лiс, i на поле, i
по всьому Берлiну. З Тiле, чорно-срiбним лицарем, з Гансом, iз цiлими
кумпа-нiями. А в лiсi вже цiлi юрби з Сонячними машинами, з гiтарами,
пiснями, з перегукуваннями. А в полi вже витикаються голочки свiжої,
молодої трави, пасуться здичавiлi конi, смачно, по-весняному кракають
галки, летять дикi качки, шумить лiс. А макухи й ледарi лежать на лавах i
зневажливо посмiхаються. А їх треба стягати з лав i...
I макуха раптом скочується з лави, ляпнувши рукою просто в мокру,
теплувату землю. I дивним дивом Труда зовсiм не помiчає, що Максовi нема
нiякiсiнької охоти до таких жартiв, зовсiм не помiчає його здивованих
знизувань плечима й безсилих, образливих зiтхань.
- Ей, Максе! Весна надворi! Чуєте? Та весна ж, Максе! Рудi, ми з вами
полетимо влiтку в Кордiльєри. Правда? Макса гарненько закутаємо, замумуємо
в льох, щоб нiхто його не турбував, i полетимо. Правда?
Макс мружить очi на вершечок каштана, на якому кокетливо, манiрно
чепуриться малесенька довгохвоста пташка.
- На чому ж ви полетите? На крилах кохання хiба?
- А що ж! I на таких крилах можна полетiти!
- О, звичайно. А надто на чорно-срiбних!
- Чудеснi крила! Кращi за чорнi!
- О, напевно. Хто ж сперечається? Це вiдомо давно.
Макс недбало пiдводиться, засуває руки в кишенi й розвезеною, лiнивою
ходою йде собi геть. А Труда, чудна дiвчина, раптом радiсно, в захватi
хапає Рудi за руку й бурно тягне його в протилежний бiк, до графського
будинку. Вона така щаслива, що мусить забiгти обняти мамуню, паню Штор, i
сказати добридень бiднiй трупоїдцi-принцесi. Смiшна, вперта, завзята
старорежимка. I досi страшенно сердита на сонячний хлiб. Але дурненька, що
ж вона робитиме: трону однаково не буде вже зовсiм, нiколи-нiколи не буде.
Баста. Так чого ж iще мучити себе? Правда? Ну, от, наприклад, чого вона й
досi не побралася з своїм Георгом? Чого, спитатися? Попа їм треба було?
Вiнчатися? Пристойно, звичайно, морально? Фi, фi! Годi! Нiяких
пристойностей i моралей. Попрощайтеся, ваша свiтлосте! Тепер вiнчає сонце,
спiває вiтер, свiдки - сосни, музика й танцi -у грудях. Правда? - Правда,
Рудi, смiшнi й бiднi цi двоє? Так чудесно могли собi давно жити разом. А
тепер от... Ех, а ще, мабуть, мiсяцiв кiлька до справжнього лiта
зосталось. Правда, Рудi?
I раптом Труда зупиняється, перепиняє Рудi дорогу й здивовано дивиться
йому в лице.
Нi, Рудi! Чого ви стали такий?! Я щось не так сказала?! Я вас чимсь
образила?
Нi, Рудi нiчим не ображений - в нього тiльки трошки заболiла голова,
занадто довго на сонцi ходив. Але це дурниця. (О, тут Труда така занадто
вже помiтлива).
- Правда, Рудi, ви - страшно милий. Ви - прекрасний, Рудi. Я вам це
цiлком серйозно кажу. I коли б я не... цебто коли б iншi умови, я б
неодмiнно вас покохала. Ви - такий дитячий i сильний. Але вас покохає
краща за мене. Я вас оженю! Знаєте, Рудi, я вас оженю! Серйозно! Хочете,
Рудi? Я вчора здибалася з одною колишньою акторкою. Страшно мила. I
надзвичайна красуня! Просто серце холоне дивитись на неї. I вона за вас
питала. Знаєте? Їй-богу, Рудiї Вона дуже хоче зазнайомитися з Рудольфом
Штором.
Ну, Рудi мусить попрощатися - вiн додому не хоче йти (крiзь скло
нижньої веранди видно двi голови, одна обросла рудявою бородою з
улазливими сiренькими очима, друга - iпишно-червона).
I Рудi повертається й iде в сад. Але в саду кострубатий технiк iз цiлим
виводком технiченят скубе свiжу траву, пiднявши галчиний крик.
I доктор Рудольф знову йде на вулицi, на площi. Пораненi, понiвеченi, з
повибиваними шибками, з пообгризуваними вогнем стiнами, iз смiттям,
брудом, iз слiдами руїни й смертi, вони блискають черепками, побитим
склом, покоцюрбленими старими вивiсками, смiшними золотими лiтерами
реклам, вони повнi гуку, спiву, смiху. I вiтер шугає вогким, хмаряним,
весняним духом у мрiйно примруженi очi, в лiнивi, соннi, ще не вмиванi
лиця, гасає по норах, лопотить розвiшаними ковдрами, задирає сукнi,
торохкотить обiдраною бляхою непотрiбних смiшних вивiсок.
I дивно, i солодко, i незрозумiле, що так можна цiлими днями мружитись,
потягатись, пiдставляти лице сонцю i вiтру. I сьогоднi, i завтра, i
пiслязавтра, i довгий, безкраїй ряд днiв, сонячних, вiльних, просторих.
Боже мiй, ну, що ж такого, що iржавiють машини, порохнявiють лабораторiї,
що мишi гризуть бiблiотеки. "Тепер вiнчає сонце, а музики й танцi - у
грудях. Правда?" Та, розумiється, правда!
***
Уже рябiє сад зеленим ряботинням, уже вишнi, яблунi, грушi повдягали
бiло-рожевi вiнчальнi серпанки, вже гуде старий сотнями телеграфних
стовпiв. Сонце щедро, по-материнському, повними жменями, цiлими оберемками
жбурляє свої вiястi посмiшки. Савану й слiду немає, чорнi, маснi латки
затяглися зеленими їжачками. Сивi, червонi, жовтi бруньки женуться однi за
одними, репаються, розгортаються зеленими вушками. Кострубатий, лисий iз
вихорами на висках нахаба-технiк iз сокирою в руках ходить по подвiр'ю, по
саду, знову по подвiр'ю. Ех, рубнути б що-небудь! Помахати б сокиркою, щоб
аж у плечах занило, розiгнати б кров - застоялася за зиму. Он рубає дрова
отой трупоїд, управитель графський. Помогти хiба йому? Ач, як невмiло
сокиру тримає.
Нахаба-технiк помалу, гуляючим кроком пiдходить до Ганса Штора,
закушуючи в рудих вусах посмiшку вищостi. Ех, управителю, управителю, не
сокиру тобi тримати, а нагайї Так для нагая часи минули, а сокирка
льокайських рук не слухається.
- Ану, чоловiче, давайте я вам iпоможу. Пустiть.
Насамперед сказано "чоловiче". Потiм нахабна, фамiльярна посмiшка.
По-третє, вiд цих скотiв, навiть помираючи, помiч брати гидко.
Ганс Штор мовчки велично повертається спиною до нахаби-технiка й сильно
замахується сокирою. Дровиняка, спасибi їй, iз кректiнням розколюється.
Технiк знизує плечима й iде далi - не треба. Ще просити! Але рубнути
що-небудь проте хочеться. А ще приємнiше б оце закасати рукава, стати бiля
верстата й стругнути б сталевий брусок. Вжж, зi-i-i! А мотор: ррак, ррак,
ррак! Та розчинити вiкна, та щоб небо видно було. Чудесно!
Технiк спльовує й iде на терасу. Щасливцi малярi - їхня майстерня з
ними. Ач, патлачi, порозкарячували свої мольберти, начепили на пальцi
дощечки з фарбочками й подумаєш, яку роботу роблять - важностi-бо, пихи,
страшенної серйозностi скiльки! Стiльки ж, як у Фрiцхена й Амальхен, що
позують їм.
Досадно технiковi, непокiйно, тiсно. У лiс, на поле пiти? Ну, щодня в
лiс Вiзочок дiтям зробити? Ех, будь мотор, можна було б спробувати лiтачка
за найновiшою системою зробити. Так де ж ти тепер мотора знайдеш! А малярi
тупцюють, важно хмурять брови, наче бозна-що путнє роблять. А всього но
портрети сонливих Амальхен i Фрiцхена.
Технiк спльовує в сад i лягає на канапу. А сад шумить, гуде, пострiлює
бруньками, шарудить тисячами лапок, крилець, гiллячок - робота кипить,
робота важна, весело-серйозна, як пики малярiв.
Доктор Рудольф одчиняє горiшнi половинки вiкон. Пальми, бiднi,
недомерзлi, покалiченi пальми, вдячно похитують хвостатими головами. А
померзлi квiти сухо шелестять пiд заграваннями вiтру, що прожогом влiтає
крiзь вiкно й вилiтає в дверi.
Блищать, переливаються зайчиками металiчнi прилади, такi вони
чистенькi, вимитi, витертi. Та що з того?
Доктор Рудольф одгрiбає лiвою рукою нолосся з чола, з ганчiркою в
правiй шкандибає до вiкна й виглядає. Нi, нема нiкого в саду, тiльки Макс
страшенно копає пiд вiкном, готує мiсце для квiток. Сласно вгризається
лопатою у вогку шкiру землi й вириває шматок за шматкам. Вiн нiчого не
вмiє робити спокiйно, поважно. Все з палом, iз зривом. Аж пiт рясними
краплями стiкає по чолу до густих нахмурених брiв.
Нi, нема сьогоднi нiкого в саду! I знову доктор Рудольф iде до вимитих,
вичищених, прибранях, як до танцiв, машин i приладiв. Тiсно йому,
непокiйно, журно. А Макс пильно, сласно, люто копає.
Часом станс Макс одпочити, змахне рукавом пiт i скоса гляне на хвiртку
в мурi. Але зовсiм уже не того, що когось чекає, а просто так собi, цiлком
машинально. Нiкогiсiнько й нiчогiсiнько йому не треба, i хай йому дадуть
опокiй. Хай собi десятки рiзнорiдних лицарiв крутяться зграями - йому
цiлком байдуже, аби тiльки дали йому спокiй.
Ах, ну от якраз: їхня ясновельможнiсть iз двонолесом. Новенький
кашкетик, кучерi розпатланi, очi в захватi. А де ж зграя лицарiв? За муром
лишила пiджидати?
- Добридень, Максе! Ви копаєте?! Для чого?! Що тут буде, Максе?
А щоки пашать, очi здивовано поширенi, губи зашерхли нiжною дитячою
шкуринкою, прудко, задихано то розкриваються, то стулюються.
- Тут буде мавзолей.
- Мавзолей?! Який мавзолей?! Правда? Ви серйозно? Серйознiсть Максового
лиця не пiдлягає нiякому сумнiву - брови хмуро стягнутi до перенiсся, очi
встромленi в землю в понурiй задумi.
- Максе, який мавзолей?
- Всiм лицарям, починаючи вiд чорно-срiбного й кiнчаючи рудо-мiдними
Труда швидко припинає двоколесо до куща й хапає грудку мокрої землi з
металiчним слiдом од лопати; Макс зараз же понуро, трагiчно схрещує
закоченi волосатi руки на грудях i пiдставляє всього себе пiд удари. Вiн
готовий прийняти все, що прекраснiй дамi рiзнометалевих лицарiв завгодно
буде з ним зробити.
- Ви - недобрий. I злий. Не хочу з вами мати дiла. Я до вас у страшно
важнiй справi, а ви...
- Я готовий до всяких послуг.
- Ви готовi тiльки лежати й посвистувати. От бачите, що це таке! Га!
Труда пiдносить трошки вгору ногу й показує черевика. -Маленький,
давно-давно нечищений, подряпаний, такий бiд ненький, вiн на смерть
поранений- пiдошва геть-чисто вiдiрвалась, обвисла - i черевичок роззявив
рота, показуючи бiлий обтягнений навколо язичок.
- Фi, фi, фi-i! Каюк. Ну, що ж, стiльки рiзнометалевих лицарiв, та не
можуть полагодити одного черевичка?
- Ах, вони полагодять! Собi не вмiють. Та й не в тому рiч. Рудi! Iдiть
сюди! Швидше!
- Але ж Рудi хiмiк, а не швець, дозвольте вам нагадати. I не лицар.
Труда раптом пильно мовчки дивиться на Макса i, зiтхнувши, знизує
плечима.
- I я не лицар, на жаль.
- Ну, як до кого. Рудi! Я в дуже важнiй справi. Це нарештi стає вже
зовсiм безглуздя; в Берлiнi живе кiлька мiльйонiв здорових ледарiв, а ми
мусимо ходити в подертих черевиках. Ви подивiться .. Ну? Це - остання моя
пара. А ми хочемо органiзувати театр. Ну, куди ж тут театр, коли черевикiв
нема, сукнi подертi, електрики нема, води нема, в театрах од канонади всi
шибки повибиванi. Страшно безглуздо, нарештi. Що ж, так i будемо ми, як
вiвцi, жити?
Макс iз жахом пiдiймає руку, робить круглi очi, вiдсахується назад.
- Боже мiй! Що я чую?! Рудi? Що ми чуємо?!
- Максе, ви нiчого не розумiєте.
- Цiлком iз вами згоджуюсь: нiчогiсiнько не розумiю.
- Охоче вiрю Але ви. Рудi, розумiєте! Правда?
Рудi (такий смiшний, незвичайний iз своєю каштановою борiдкою й вусами,
в яких поховалися ниточки уст) знизує плечима.
- Я розумiю, але що ж можна зробити!
- Що??
Труда стрiпує чорно-синiми кучерями:
- Засвiтити електрику, пустити воду, повставляти шибки, полагодити
черевики, пошити сукнi.
Макс засуває руки в кишенi й дивиться в небо, як курка, одним оком.
- Нiчого собi програмочка. А хто ж то зробить? Лицарi!
- Ой Максе, ви сьогоднi страшенно... Ну, нiчого, нехай! Хто зробить?
Ось хто: ви. Рудi, я, лицарi, мiльйони отих ледарiв. Та що, справдi, не
можна води пустити? Не сором! Та я сама зберу вам тисячi охочих зараз же
їхати по вугiль. Вся ж справа у вугiллi? Максе, ви не посмiхайтесь, не
судiть по собi. I якби ви не були таким тюхтiєм i не валялись у себе на
канапi, а балакали з людьми, ви б i самi це побачили. I зовсiм не того, що
хочуть старих порядкiв. Ого, вибачте. А просто хочеться робити, ну, от,
хочеться й бiльше нiчого! Або, як каже людина Шпiндлер, "перевага
iнтеграцiї над дез... де-зин-те-грацiєю". Просто нема куди сил дiвати. Ну,
вiд радостi, вiд щастя, вiд... вiд волi хочуть робити. Ви цього не
розумiєте, правда! Будь ласка. Рудi, а ви теж не розумiєте?
- Я розумiю, але...
- Рудi все розумiє, але на все в нього є "але".
- Максе, почекайте. "Але", Рудi?
- Але... при чому ж я тут?
Труда знизує плечима.
- Господи боже: i всi вони, всi мужчини говорять те саме: "при чому ж
тут я" Сонячна машина - ваша?
- Ну, моя. Цебто...
- Ну, так чого ж iще треба? Хто ж бiльше тут при чому, як не ви?
Розумiється, ви насамперед. А потiм Макс, Шпiндлер, увесь Iнарак, потiм
Комiтет Сонячної машини. Де вони всi? Ну, де! Що роблять? Соромi Що робить
Макс? Мавзолеї копає. Ах, надзвичайно важна робота. Рудi, ви повиннi
видати вiдозву. Власне ви, доктор Рудольф Штор. Розумiєте? Чекайте, я
обдумала весь план. Ви видаєте вiдозву. Нi, не так. Ми органiзуємо
страшенну пропаганду. Розшукаємо всiх iна-ракiстiв, соцiалiстiв,
анархiстiв.
- Де ж ви їх знайдете?
- Знайдемо! Ну, господи, розумiється, коли так од самого початку
скептично ставитись, то, звичайно, нiчого не вийде.

Макс зiтхає й знову дивиться вгору.
- Хоч як ставитись, однаково нiчого не вийде. Ради того, щоб нудьгуючi
артистки (генiальнi, звичайно) могли заграти в театрi, навряд чи.
- I зовсiм не для того, щоб артистки! А просто самi люди хочуть.
- Так чого ж не роблять?
- Бо нiхто не штовхне. Нема проводу. От через що. А правда. Рудi, Макс
страшеяно подiбний тепер до ассiрiйця! Вам дуже до лиця ваша борiдка,
Максе. Ну, це мiж iншим. Так, Рудi, давайте! Га? Ну, спробуємо.
Макс iз посмiшкою бере лопату i зсуває ногою налиплу землю.
- От страшенно хочеться перед лицарями виступити на сценi!
Труда круто повертається до Макса, спалахує, хоче щось сказати, але так
само круто одвертається й швидко йде у глиб саду.
Ассiр
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.