Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
ське лице Макса нiяковiє.
- От тобi й маєш! Трудо! Що ж я такого сказав? Трудо!
По-хлоп'ячому похитуючи плечима, незручно припадаючи на праву ногу з
бiдним пораненим черевичком, постать у спор-товому кепi, не озираючись,
прямує до саду. Макс знизує плечима, глибоко втикає лопату в землю й
розвезеними лiнивими кроками йде за нею. А доктор Рудольф, задумливо
покушуючи кострубатi кiнчики навислого вуса, стоїть i все так само
дивиться на скибку землi з металiчним масним слiдом лопати.
Труда сидить в альтанцi, обнявши правою рукою стару покришену колонку.
Золотисто карi, чистi, обведенi синiми вiями очi похмуро, суворо дивляться
на облiплену бiло-рожевим цвiтом ворухливу вiд бджолячих латок i голiвок
гiллячку. Макса вони не бачать, не хочуть бачити.
Макс обережно сiдає поруч, кашляє, скоса зиркає, тягне за набухлий
вусик дикого винограду, знову кашляє.
- Ну, я бiльше не буду, Трудо Ну, мир?! Га?
Бджоли, не чуючи такого благального, трошечки присипаного усмiхом
голосу, працьовито, серйозно, завзято перелiтають з одної квiтки на другу,
не штовхаються, не сваряться, не потребують нiяких вiдозв, канонад, намов,
насмiшок, моралей.
- Ну, не сердьтесь, я бiльше не буду. Я тепер уже зовсiм розумiю, як
вам дорогi лицарi, i нiколи їх не чiпатиму. Даю слово!
Милi, обвiянi синiми вiями очi сердито поширюються.
- При чому ж тут знову лицарi?!
- При тому, що ви ж за них образились на мене.
На вишневих пришерхлих губах пробiгає така знайома гримаска.
- Нi за яких лицарiв я не образилась. А образилась за вас.
- За мене?!
Макс аж рiвнiше сiдає.
- Розумiється. Ви так пiддалися своїй журбi, що . що нi до чого вже не
здатнi. Що, нi?
- Якiй журбi?!
- Ах, "якiй"! За тою дамою, що померла. Я цiлком поважаю вашi почуття й
навiть... спiвчуваю, але...
Знову вперта, завзята гримаска.
- ...але нi я, нi мої лицарi - нiхто тому не винен.
Макс мовчить.
- I через це весь час чогось на мене сердитесь. Увесь час якась
насмiшка. Я й сама вмiю кусатись. Але вас iз дружби я не хочу чiпати. А ви
тим користуєтесь. I ображаєте. Для того нiби, щоб пограти на сценi, я
придумала весь мiй план! Честолюбнiсть бiльша навiть за вашу журбу.
Макс пiдiймає з землi сухий прутик, переламує на колiнцi й усе-таки
мовчить та посмiхається. Так. Виходить, що вiн iз журби виявляє непошану
до її лицарiв. Цiлком несподiвана iнтерпретацiя. А вона з дружби, iз
жалостi й спiвчуття не "кусала" його. Оце цiкаве пояснення.
I, значить, iз дружби ще три днi тому спиняла очi на його очах? I,
значить, iз жалостi червонiла, вiдриваючи очi? I всю зиму, виходить,
ходила й чiплялась iз спiвчуття до його горя за Сузанною, за дамою з "фе,
якими неприємними очима"?
Макс одкидає прутика. Ну, з цим нарештi треба покiнчити.
- Ну, добре! Мир! Згода? Давайте полагоджу вам черевик. Де вiн подерся?
Покажiть.
- Не в черевику рiч.
- Нi, в черевику. Нi, стривайте! Покажiть.
Макс рiшуче стає на одне колiно, обнiмає пальцями нiжно-холоднуватий
шовк ноги й злегка пiдiймає черевик iз землi. Пiд пальцями пробiгає
легесенький ток, але черевичок легко дається пiдняти. Пальцi другої руки
смiливiше стягують черевичок, i з нього, як iз сiрої шкаралущi яйця,
вилуплюється тiлесно-роявева, засоромлена, зворушливо невинна нiжка з
припорошеним носком.
Ассiрiйська чорно-синя патлата голова раптом, як яри-товкмачена згори,
нахиляється й прикипає устами до нiжного холоднуватого шовку. По нозi
стрiлом пролiтає ток, пiд шовком їздригується тепле тiло, шарпається
зненацька пiйманою птiщею, але вуста прикипiли, пальцi владно, нiжно палю
че обкували ногу. I вона затихає й лежить безвiльно, !покiрно, непритомно.
Патлата голова трудно вiдривається, пiдводиться й крiзь навислi на очi
пасма дивиться вгору. I вмить тривожно скидається: спершись кашкетиком об
трухляву колонку, голiвка закинулась назад, i сiра-сiра блiдiсть, звiвши
матово-смуглявий рум'янець, моторошно затихла на закритих повiках, на
кiнчику носа, на зашерхлих губах.
- Трудо! Що з вами?!
Пухнатi смужки вiй ворушаться, розсуваються в темно-золотi щiлинки,
голова вiдступає вiд колонки й дивиться на навислi пасма
блаженно-неймовiрним поглядом.
Максову голову вiд цього погляду пiдхоплює буйним вихором од землi.
- Трудо! Правда?!
I вона, така тяжка на розумiння, розумiє мовчки, здивовано, щасливо
розумiє. Сiра блiдiсть спалахує густим темним смуглявим рум'янцем.
Молитовне пiдведенi очi промiняться винуватим, зляканим народженим щастям.
Пришерхлi вишневi уста солодко-боязко чекають, забуваючи прошепотiти:
- Правда.
Ассiрiйська за.патлачена голова навiть не озирається, щоб шугнути в
розкритi, пришерхлi уста.
А нареченi в бiлих, рожевих намiтках млосно стоять, оточенi дзижчанням,
гудом, шепотом пильних крилатих крихiтних дружок, що прибирають їх до
вiнця. Покiрнi, безвольнi ручки злегка впираються в груди Макса й
вiдпихають. I владнi, сильнi руки моментально покiрно вiдриваються,
патлата голова пiдводиться й одмахує пасма на потилицю.
Боже, як повно, як ясно, як святочно в саду! Яким рожево-бiлим щастям
сяє сад. До чого рiдно, зворушливо гудуть лох-матi працiвницi!
- Трудо! Моментально страшну агiтацiю! Мобiлiзувати комуну. Розшукати
весь Iнарак. За чуба, за барки їх. Кулаками по головi! Трудо! Ну, а лицар
же, а лицар, ради бога?
Труда прикладає зверхнi боки руки до лиць, в одну мить нагрiваючи руку.
А очi вже не неймовiрно, вже не злякано, а вже буйно, розгонисте смiються
вгору. Лицар?! Господи! Який лицар?! Чорно-срiбний! Бiдний Душнерчик,
милий, любий Душнерчик?! При чому ж тут вiн?
- При тому, що.. що ви ж не хочете розривати договору з ним?
Договiр? Ху, господи, як страшно горить лице й уся голова. Договiр? Ну,
який же може бути договiр, коли так на-вiсно, п'яно, коли так страшно,
незрозумiле горить лице? Душнерчик мусить просто повернути слово. I все.
Ах, та що там Душнер, договiр, слова!
- Ну, а... а... та дама, що...
- А про ту даму потiм! Тепер же... Де черевичок?
Боже, де ж, справдi, черевичок. Де бiдний, самотнiй, забутий, дорогий
сват?
Вiн лежить пiд лавою, мовчки кричачи широко роззявленим чорним,
беззубим, без'язиким ротом.
I знову прикипають уста до нiжно-гладенького холоднуватого шовку, знову
покiрно, непритомно млiє нiжка, знову радiсно й задерикувато показує
тiлесно-рожевого язика заспокоєний черевичок.
В кiнцi алеї з'являється висока чернеча постать iз буйно-червоною
головою. Бiдна-бiдна зажурена наречена!
- Трудо, ми зараз же йдемо до комуни! Правда?
- Ну, розумiється! Ходiмо! Швидше!
Макс нахиляється до вуха з синьою сережкою й тихо-тихо шелестить:
- I я переходжу жити до комуни. Правда.
Смуглявiсть раптом заливається густим темним рум'янцем, i бронзовi очi
скоса, щасливо й соромливо цiлують нахилене ассiрiйське, таке чудне,
нiжно-хиже лице. Волосата рука з не-застебнутим рукавом сильно пiдхоплює
пiд лiкоть, стискає його до болю, i обох пiдхоплює вихор буйної
нетерплячки. Моментально до комуни!
А чернеча постать помалу, рiвно, непричетне посувається назустрiч. I
вiнчальна шамотня саду, i закучерявленi хмарини в свiжiй зеленкуватiй
блакитi, i тихесенькi вибухи розквiтлих бруньок - i все їй байдуже. Так
само суворо, тихо й непричетно вона могла б рухатись i серед сiрої хмарної
холодної пустелi. I що їй до двох розчучверених, розкудовчених щастям
чорно-синiх, схилених одна до одної голiв. Принцеса Елiза нудьгувато,
байдуже дивиться крiзь них у порожнечу, високо несучи червону голову.
- Добридень, Елiзо! Чудовий день. Правда?
Зеленi стомленi очi на мент спиняються в бризкаючих бронзовим золотим
щастям очах, швидко перекидаються на ассiрiйське лице й одвертаються.
- Добридень, Трудо!
Труда б з охотою зупинилась, роз'яснила б цiй бiдненькiй, милiй
трупоїдцi, що за чудесний, надзвичайний сьогоднi день, але немає часу -
треба моментально бiгти до комуни. Треба забiгти до Рудi, до
надзвичайного, чудесного Рудi, забрати всi речi Макса й перевезти їх на
двоколесi до комуни, бо Макс од цiєї ночi ночуватиме вже там, бо вiд цiєї
ночi... Труда на мент зупиняється - чогось голова закрутилась. А рука так
владно, так блаженно-цупко стискає лiкоть.
- Що, Трудо?
- Нiчого, нiчого... Вже пройшло. Швидше, швидше.
I вихор несе далi, швидше, нетерплячiше.
- Рудi! Ур-ра! Згода! Ви бачите? Рудi, прекрасний, любий, через два
тижнi буде вугiль, свiтло, вода, життя, щастя! Не вiрите? Не вiрите?
Ну, як же не вiрити, коли це щастя так явио, так щедро, таким бурним
фонтаном б'є з очей, зубiв, з голосiв, з розпатланих кучерiв. Як же не
вiрити, коли Рудi сам починає свiтитися ним, як шибка вiд сонця. Ну,
розумiється, буде i вугiль, i свiтло, i вода. От тiльки забрати й
перевезти речi Макса до комуни. Це найперша умова. А потiм розробити в
усiх деталях намiчений план i повести страшенну агiтацiю. О, тодi!..
Але, коли нарештi грюкає хвiртка за навантаженим речами Макса
двоколесом, шибка перестає вiдбивати сонце й сумно сiрiє. Сад
вiнчально-клопiтливо гуде, а в алеї в любовнiй тузi ходить чернеча
постать. Похиливши голову, стараючись не дивитись у той бiк, доктор
Рудольф помалу шкаадибає до самотньої, зовсiм спорожнiлої тепер
лабораторiї.
***
"Високоповажана й Дорога Кузино!
Нарештi з великою радiстю можу сповiстити Вас, що справа iнтервенцiї
остаточно й позитивно вирiшена. Союз Схiдних Держав твердо переконався, що
без оздоровлення Заходу не може бути здоров'я й на Сходi. Не може одна
половина планети жити iзольовано вiд другої й вiчно тримати кордони пiд
такою напруженою охороною. Крiм того, економiчнi мотиви штовхають до
цього. А так само те мiркування, що тепер, коли Захiд у руїнi, вiл не може
бути нi полiтичне, нi економiчно страшяий для Сходу, навпаки, на довший
час вiн буде колонiєю Сходу й ринком для збуту його товарiв. Усi цi
причини з неминучiстю приневолюють наших великодушних сусiдiв до рiшучої
акцiї в справi оздоровлення хорої половини землi.
Розпочнеться вона в найближчому часi. Поспiшнiсть конче потрiбна, бо в
пiвденних частинах Європи й Америки стали помiтнi зачатки вiдновлення
органiзацiї. Це загрожує тим, що сонцеїсти будуть намагатися робити опiр
iнтервенцiї. Розумiється, цi намагання не страшнi для Сходу, але страшнi
для наших країн, бо викличуть зайвi жертви.
Через iиждень повiтряна армiя Сходу з'явигься над Нiмеччиною. Я даю
наказ нашiй органiзацiї енергiйно взятися за нищення всiх складiв зброї й
засобiв оборони. Так само звертаюся до Вас iз проханням своїм високим
авторитетом пiдсилити мiй наказ. Одначе найпоштивiше звертаю Вашу увагу на
те, що нищення повинно вiдбуватися якомога непомiтнiше, щоб не викликати
анi найменшого пiдозрiння й нашорошеностi сонцеїстiв.
Ще раз попереджаю, що бiдна наша батькiвщина, як i вся Європа та
Америка (а також i Австралiя, що не перемогла-таки хороби), повинна бути
готова до тяжких i страшних жертв. Ми припускаємо, що половина населення
цих частин землi загине вiд дезинфекцiї. Операцiя буде провадитися рiшуче,
залiзно, безмилосердно. Деякi заходи будуть, може, здаватися занадто
жорстокими, але хороба така страшна й сильна, що лагiдними засобами її не
побороти.
Крiм того, щоб бути цiлком певним щодо своєї армiї, Союз Схiдних Держав
органiзує її спецiально й переважно з тих елементiв, якi так чи сяк мали
вже стики з Сонячною машиною, цебто- або самi постраждали, захорiвши вiд
неї на божевiлля та видужавши, або потерпiли їхнi близькi родичi. Цих
людей уже не можна нi розпропагувати, нi спокусити Сонячною машиною, i
ненависть їхня до цiєї зарази доходить до суто схiдного фанатизму. Коли
взяти на увагу, що до всього ще домiшується релiгiйний момент, що всю
кампанiю оповi-щується як своєрiдний хрестовий похiд, то з цього повинно
бути зрозумiлим, що форми дезинфекцiйної операцiї мусять буї и жорстокi й
немилосерднi.
Знаючи Ваше прекрасне, добре серце, я передбачаю, як Вам буде тяжко й
боляче вiд цiєї операцiї Але Ваша незламна велика воля, Ваш ясний розум i
Ваше вище розумiння iнгересiв свого народу, я певен, дадуть Вам силу
витримати всi тяготи цiєї боротьби.
Через тиждень ми почнемо своє велике, тяжке й святе дiло Я не маю нi на
крихту сумнiву, що ми доведемо його до бажаного кiнця й на оновленiй,
оздоровленiй рiднiй землi нашiй будемо будувати нашу нову велику
майбутнiсть.
Сама думка про це й про велику працю поруч iз Вами сповнює мене такою
радiстю й такою силою, що нiякi жертви не лякають мене.
До швидкого й щасливого побачення.
Ваш покiрний, всевiддании слуга Георг"
I знову граф Адольф Елленберг не помiчає на лицi її свiтлостi радiсного
пiдняття. Воно - блiде, замкнене й суворе.
Але й сам граф Елленберг сьогоднi не має того тихо сяючого виразу, що
був од першого листа. Вiн урочисто й тривожно заклопотаний.
Принцеса Елiза складає листа i, задумливо дивлячись у буйну весiльну
зеленiсть саду, пiдсилює своїм високим авторитетом наказ принца Георга.
Граф Елленберг поштиво й слухняно схиляє голову.
Одначе її свiтлостi не зовсiм ясно з листа принца, як стоїть справа з
Сонячною машиною на самому Сходi. Про цю справу якось невиразно в листi
кажеться. Крiм того, принцесi хотiлось би конкретнiше знати, якi саме
заходи мається на увазi при цiй операцiї.
Граф Елленберг один мент вагається. З одного боку, коли принц невиразно
написав, то, очевидно, ця невиразнiсть потрiбна; але, з другого боку, коли
принцесi не дати правдивої вiдповiдi, то тим можна стягти на себе її
неприхильнiсть. Чия ж неприхильнiсть небажанiша?
Граф Адольф не може сховати вiд її свiтлостi дiйсного стану речей. Рiч
у тому, що страшна пошесть
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.