Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
ширюється й на Сходi, не зважаючи на суворi
i, можна сказати, немилосердно лютi заходи Верховної Комiсiї Схiдних
Держав. Легенда щастя, яку облудно несе з собою Сонячна машина, має
однакову отруйну силу що на Заходi, що на Сходi. Твариннi iнстинкти,
очевидно, в усiх нацiй i рас переважають людину. Бажання нiчого не робити
й ремигати вище й дужче навiть за страх смертi й лютої кари.
I свiтлiсть трошки нетерпляче морщить брови. Граф Адольф розумiє:
ближче до сутi.
Отже, iнтервенцiя. Сходу є не помiч, коли говорити щиро, а рятування
себе. I граф Елленберг не може стримати гiркого докору коли б Союз Схiдних
Держав був трохи менше за глиблений у свої власнi iнтереси й не чекав
цiлковитої руїни Заходу (щоб узяти його потiм у своє повне володiння), а
прийшов на помiч ранiше, то це й для його самого було б краще.
Тепер же справа набирає досить серйозного характеру. Тепер од успiху
кампанiї залежить справа життя чи смертi самого Сходу. I то треба, щоб
успiх цей був швидкий, виразний, щоб моментально устаткувалося на Заходi
нормальне життя, щоб iз Сходу посунули сюди товари, щоб безробiтнi маси на
Сходi знову знайшли заробiток i щоб убито було в самому коренi страшну
епiдемiю.
Але чи це так легко все провести, граф Адольф дозволяє собi над цiєю
справою поважно задуматись. Розумiється, нi на який опiр сонцеїсти
нездатнi - для опору треба мати хоч яку-небудь органiзацiю, а це ж просто
маса iндивiдуально iснуючої худоби, навiть не отари й не гурту. Але ця
маса зразу ж розлiзеться з своїми Машинами по полях та лiсах, i як її
можна стягти докупи й примусити до роботи, цього граф Адольф ясно собi не
уявляє, його свiтлiсть принц Георг про детальний план кампанiї,
очевидячки, з обережностi нiчого не пише. Але без сумнiву, план
розроблений. Єдине тiльки з настiйнiстю пiдкреслюється: знищити всi засоби
оборони, якими могли б скористуватися сонцеїсти, i заздалегiдь усунути iз
шляху всi тi одиницi, що могли б стати проводирями мас.
Принцеса Елiза не розумiє: що це значить "усунути iз шляху"?
Ну, значить, знищити, повбивати. Подається навiть деякi прiзвища.
Наприклад, хоч як воно сумно, а винахiдника епiдемiї, Рудольфа Штора,
доведеться в першу чергу "усунути iз шляху". I цiлий ряд людей, що можуть
бути особливо шкiдливi. Треба мати на увазi...
Але її свiтлiсть раптом пiдводиться й невiдомо для чого переходить до
другого вiкна. Там вона зупиняється i, стоячи спиною до графа Елленберга,
дивиться в сад. I, не озираючись, байдуже й тихо питає!
- Коли ж це має бути, це усування? Як це розумiти "заздалегiдь"?
- В день прибуття армiї, ваша свiтлосте. Перед окупацiєю Берлiна.
Принцеса Елiза спокiйно повертається й iде на своє мiсце.
- Армiя може прибути вже через тиждень?
- Так, ваша свiтлосте Через тиждень настануть великi подiї. Прощаючись,
граф Адольф не дивується з задумливостi її свiтлостi I жовтява блiдiсть її
лиця, якась мертва висхлiсть його не дивують його. Зарожевiє й оживе, як
на корону волосся вбере корону Нiмеччини.
***
У комунi план розроблено до найдрiбнiших деталей. Лишенько тiльки в
тому, що половини тих деталей зовсiм не можна здiйснити. Але не бiда: така
маса тих деталей, що доволi й одної половини їх. Головне: агiтацiя,
агiтацiя, агiтацiя. Головне: перелити в ту масу голiв, що позiхають,
потягаються й мружаться, невичерпну силу вiри, яка клекотить у двох
чорно-синiх головах.
Комуна вже вiрить. Комуна вже залита вщерть тою вiрою. Комуна є центр,
з якого безустанно, бурхливо, з галасом, iз тупотом нiг, зi грюкотом
дверей радiусами в усiх напрямках розливається енергiя. На вулицях, на
площах, коло води (а надто коло води!) вона збирає круг себе купки,
зливається з ними, розплескується по кам'яних печерах, бурлить по всiх
закутках.
Доктор Рудольф iнодi придибує до комуни, але там раз у раз стоїть такий
вихор заклопотаностi, бiганини, дебатiв i суперечок, що бiдний Рудi тiльки
винувато посмiхається. Помогти вiн нiчим не може. Ну чим його помогти:
Труда стоїть на тому, що треба якомога бiльше фарби, приваби, краси давати
в агiтацiї, а доктор Тiле категорично запевняє, що всяка декорацiя - це
вбивство справи. Треба якомога бiльше простоти, щиростi, власного
прикладу.
Тим часом в однiй кiмнатi шиють прапори, жовто-зеленi, зелено-золотi
прапори - сонця i трави. У другiй щебетливi зграї дiвчат готують костюми
для генерального дл-я пропаганди. В залi якiсь чужi волосатi люди готують
моторнi двоколеса, що стоять попiд стiнами довгими рядами, як колись у
магазинах. Надворi Макс шматує волосся собi на головi з одчаю, що з авто
пропала якась шрубка, вiд якої залежить доля всiєї справи вiдродження. А
потiм, шматуючи волосся, бiгає в себе по кiмнатi й пише манiфест, вiд
якого теж залежить доля всього вiдродження.
А дома сад щораз пишнiше розпускає зеленi кучерi. Нареченi потроху
скидають вiнчальнi убрання. Бузкова алея блищить молодесенькими соковитими
листочками, мiж якими випинаються сiренькi конуси цвiту, ще не
розквiтлого, твердого, жорсткого. Доктор Рудольф ходить по алеї, похиливши
голову ох, не пiдважить комуна величезної ваги цiєї маси, пiдiрветься.
Треба, щоб сама маса стала вiд себе повна тої енергiї, що клекотить у
комунi. А навiщо їй те - вона собi виходить у тiоле, лежить на сонцi,
мружиться, бiгає, рже, обнiмається, лижеться - i, чого бiльше треба.
Графський дiм цiлими днями стоїть тепер порожнiй малярi, друкарi, технiк
iз родиною - всi тепер од ранку до вечора блукають за мiстом. А ввечерi з
обвiтреними лицями, знеможенi й рознiженi вертаються в свої лiгва й сплять
мiцним безневинним первiсним сном до нового ранку Ох, не пiдважить комуна
цього сну, не пiдважить!
Аж ось настає "генеральний день".
Тiлььи-тiльки першi променi сонця червоними вiд ранiшнього холодку
пальцями хапаються за димарi й шпилi башт, у рiзних кiнцях Берлiна на
вулицях починається дивний рух. Звiдкiлясь беруться екiпажi, запряженi
кiньми, вози, запряженi коровами, легкi бричечки, запряженi людьми.
Звiдкись з'являються авто, рiзносистемнi двоколеса. Всi вони уквiтчанi
гiллям ялин, сосен, верби, цвiтом яблунь, черешень. Над ними мають
зелено-золотi прапори. А пiд прапорами в бiлих, золотих i зелених дивних
убраннях - молодi, веселi, спiвучi, граючi людськi iстоти. Вони сурмлять у
сурми, б'ють у бубни, свистять на флейтах. Деякi мають цiлi оркестри,
деякi просто спiвають i трублять у стiни вулиць. I стiни хапливо, вражено
розплющують очi-вiкна, з вiкон висуваються заспанi, розкудовченi,
ошелешенi голови. А широченно роззявленi роти рупорiв, покриваючи гомiн,
музику й спiв, галасують:
- Всi на площу! Всi на площу! Всi на площу!
Знову на площу?! Як тодi, взимку?!
I цей заклик такий веселий, святочний, спiвучий, що голови весело
стрiпуються й викочуються за процесiями на вулицi. I вулицi вже кишать,
уже гудуть нетерплячими, пiднятими людськими тiлами.
Що ж там тепер, на тих площах?
А на площах спiв, музика, гомiн, крики. Постатi в дивних убраннях, з
вiнками на головах перемiшуються з юрбою, вiд-смiюються на запитання,
грають, трублять, обнiмаються, танцюють.
I раптом стихає: з горiшнього поверху будинку аж до самого низу
розгортається колосальний сувiй бiлого полотна, списаного великими
лiтерами.
- Тихо! Увага! Читайте, читайте! Та тихо ж там!
Як обвал гори, потроху затихає гуркiт гомону й настає ше-леслiiва дивна
тиша. I мовчки з величезного полотна до пiдведених затихлих очей буйно
кричать чорнi лiтери:
"Манiфест"
Гей, люди!
Вiтаємо вас iз Сонцем, з молодою травою, з теплими, любовними,
радiсними вiтрами! Вiтаємо вас iз вiчною тайною кохан" ня й любовi, з
квiтом сил, з новим життям.
Гей, браття!
Провалились у небуття всi стовпи й пiдвалини старою свiту:
держава, влада, суди, полiцiї, капiтали, бiржi, банки; зникли всi
каторги працi; знищенi всi способи насильства людини над людиною, зметенi
всi грiхи й святощi; скасованi всi заповiдi, закони, моралi.
Але ми, Вiльна Спiлка Творчої Працi, оповiщаємо: дерева не вкриються ще
повним листом, як на руїнах старого свiту зацвiте нове життя. Темряву ночi
розжене слiпуче свiтло. Води землi потечуть у кам'яницях. Повiтря
вкриється осiдланими людиною машинами. Каторги працi перевернуться у
робiтнi творчої працi Занiмiла машина оживе, загуркотить, запрацює пiд
рукою людини, творячи багатства.
Земля стане райським садом, де не буде бiльше нi влади нi насильства,
нi каторги, нi обману, де не буде бiльше дерев добра й зла, грiха й
святостi, де буде вiчне свято творчостi, працi, кохання, радостi, краси,
спiву. I нiякий серафим нiколи не вижене людство з того саду.
Ми, Вiльна Спiлка Творчої Працi, ми першi, що входимо в цей рай,
оповiщаємо: через три днi ми приступаємо до працi. Приступаємо без терору,
примусу й обов'язку.
Ми нiкого не закликаємо до себе, не вмовляємо, не соромимо, не лякаємо
Матiр не треба умовляти, щоб вона вiддала своїй дитинi переповненi молоком
груди. Хто почуває себе переповненою молоком матiр'ю, хто, як брунька на
деревi, невтримно, радiсно розприскується цвiтом сили, хто чує солодку
тугу творчостi, той сам до нас прилучиться.
Нам не треба присоромлених, розкаяних, зобов'язаних. Нехай сидять дома
й не соромляться, не каються, не гризуться обов'язком.
Ледачi нехай не бояться - вони матимуть усе, що забажають для себе нi
докорiв, нi гнiву, нi кари за лiнощi не почують, бо найбiльша для них кара
й нещастя - отi їхнi власнi лiнощi, ота їхня слабосилiсть, їхня
нездатнiсть до радостi й щастя дiї, цебто хорiсть, калiкуватiсть.
Не гнiву й сорому вони гiднi, а жалю й догляду.
Старi, малi, хорi, всi незвиклi до працi - всi нехай лежать на сонцi.
Тiльки переповненi силами, тiльки сповненi буйним цвiтом, радiстю,
тiльки любовнi до працi - нам товаришi.
I тiльки для таких запис на чергу в першi партiї працi од-криваеться
вiд завтрашнього ранку в будинку Великого Театру.
Слава Сонячнiй машинi!
Сонячний привiт i любов вам, люди-брати!
Вiльна Спiлка Творчої Працi"
На площi стоїть тиша, як бувало колись давно-давно, за минулої доби пiд
час проповiдi в церквi. Хто прочитав, той висувається з натовпу обережно,
тихенько, потупивши очi. I тiльки там, у завулках, звiдки гомiн не
перешкоджає молитися на Манiфест, там ланує галас, смiх, спiв, вигуки,
сварки.
- Та що за Вiльна Спiлка? Звiдки взялася? Ах, подумаєш: "переповненi
молоком" Ану, як то тi переповненi молоком запрацюють. Язиками й на
флейтах легко, а як то лопатами. "Ми вам, ми вам Райський сад". А вугiль!
Га? Хто вугля, нафти, маюну дасть? Га? Хто?
- Ми! Все дамо!
- Та ти хто?
- Я!
- Авжеж.
- Я... Я так собi. Але я завтра записуюсь до Вiльної Спiлки I тодi..
Фейерверк смiху шугає на молоде пухнате лице полум'ям рум'янцю. Але з
за пухнастого лиця вистрибує ще молодше, чисте, не пухнате, уквiтчане
жовто-бiлим вiнком кiс.
- А щоб ви знали, що дамо! Ви - ледацюги, хорi, нiкчемнiї Можете собi
лишатись дома! Будь ласка.
Регiт вибухає ще рiзнофарбнiшим фонтаном. Оця дiйсно може дати.
- О, ця переповнена молоком!
- Та що ж ви дасте? Що? Нi, чекайте, що вони дадуть? Свiтло дасте?
- Дамо!
- А воду?
- I воду.
- А яким чином? Нi, почекайте, почекайте: а яким чином ви це зробите?
- "Яким чином, яким чином"! Уй, маруди!
Ще молодше, безбороде, чисте, рожеве личко люто кривиться в гримасу й
показує соковитого червоного язичка зарослiй, бородатiй регiтливiй купi
голiв. Голови розриваються, як бомби, новим вибухом реготу, а два молодi
обличчя, видершись iз них, спiшать далi.
- Та куди ж ви! Гей! Переповненi молоком, куди ви?
- Не держiть їх - вони доїтися побiгли!
- А дивiться, дивiться! Он уже цiлий загiн переповнених молоком летить
Iз прапорами! З музикою.
- А ти б, чоловiче, знаєш що. менше б зуби вискаляв. Люди хороше дiло
задумують, а ви тут...
- О, маєш! Ще один переповнений молоком!
- Та вже краще бути переповненим молоком, нiж дурiстю.
- Ого! Та воно ще лається. А по мордi не хочеш?
- Та ну, годi вам! Це ж жарт...
- Розумiється, хороше дiло, хто ж...
На бородатi, зачучверенi голови налiтає загiн молодi, як зграйка
ластiвок на старi, чорнi, кострубатi iпнi. Зелено-золотi прапорцi, золотий
блиск очей, щебет голосiв, ляскiт труб, закотистий смiх, безладний спiв
заливають, закривають старi пнi змивають їх i волочать у бурному потоцi за
собою.
I цiлий день на площах стоїть молитовне тихий натовп, а по вулицях буяє
вакханалiя молодостi, спiву, смiху, танцiв i зелено-золотих прапорiв.
Вiтер обома руками хапає з землi людську радiсть, перекидається нею,
бризкає в розчиненi вiкна, п'янить, чучверить голови, посмiшки, душi.
I цiлий день п'яно й щасливо посмiхається Велика Матiр до розчучверених
дiтей.
***
Принцеса Елiза явно хора. Вона совiсно виконує свої обов'язки, вона з
усiєї сили стоїть бiля iпечi, героїчно миє посуд, саможертовно прибирає
кiмнати, але всiм вже ясно видно, що вона хора. Та й як не захорiти.
погане годування, постiйна дрiбна робота й постiйна туга за коханим.
I графиня, i панi Штор, i старий граф i по черзi, i всi разом умовляють
її, просять, вимагають не робити нiчого? Але принцеса тiльки мовчки
повiльно крутить головою - вона зовсiм не хора, вона почуває себе цiлком
здоровою й буде робити все, що лежить на її обов'язку.
Одначе, коли вона не стоїть бiля печi, не миє посуду й не прибирає
кiмнат, тодi вона лежить на канапi лицем догори, заплющивши очi, i не
рухається.
I можете собi уявити: Страховище заїжджає за принцесою Елiзою, щоб
узяти її разом iз собою на експедицiю по вугiлля. органiзовану Вiльною
Спiлкою Творчої Працi. Не бiльше
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.