Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
не менше, як на експедицiю по вугiлля.
I то з ласки, з особливої протекцiї Страховища. Та чого ради принцесi?! А
того, що це її розважить, навчить i вилiкує од усього. Але коли Страховище
бачить мертвяче, блiде, з гострим овалом i моторошно загостреним
блiдим-блiдим кiнчиком носа лице Елiзи, то воно само з жалем згоджується,
що до "переповнених молоком" принцесу зарахувати не можна й по вугiлля
їхати, мабуть, справдi не слiд. А страшенно шкода: надзвичайно цiкавий
потяг - усе молодь, майже все закоханi парочки, всi вагони уквiтчано
вiнками, зеленим гiллям, прапорами Сонячної машини. Народу записується до
роботи така сила, що нема навiть рацiї далi записувати. З усiх кiнцiв
радiусами спливає до театру народ. Ах, як шкода, що бiдненька Елiза не
може бачити, що там робиться коло театру, а самому театрi, на вулицях, на
площах. Музика, спiви, танцi, обiйми. Люди сп'янiли. Кожне в страшенному
захватi, наче були люди в страшнiй облозi, але ворог одступив - i всiх
охопила несамовита п'янiсть визволення. I яка в усiх надзвичайна
ввiчливiсть тепер, попередли-вiсть, галантнiсть. Ах, надзвичайно шкода, що
з бiдною Елiзою саме в такий страшно гарний момент трапилась ця iдiотська
хорiсть. Коли б Елiза поїхала, вона напевно тепер повiрила б в Сонячну
машину.
Принцеса Елiза дивиться в стелю й чує чи не чує - невiдомо Лице
задумливо тихе, байдужне, моторошно синювате-блiде. Але, коли Труда
прощається, лице помалу повертається, i Елiза своїм звичайним твердим
грудним контральто просить Труду зараз же, як вернеться з вугiльної
експедицiї, неодмiнно заїхати до неї.
- О, неодмiнно! Обов'язково! I Рудi привезу!
- Ну, йому не цiкаво. Та й менi не хочеться чужих бачити. А ви
приїжджайте. Добре? Самi приїжджайте, без нiгого. Я вас люблю, Трудо.
Пiсля того вечора. Пам'ятаєте?
О, ще б Труда не пам'ятала! Ах, як це страшно-страшно давно було! Ну,
їй треба iпоспiшати. На неї в авто чекають Макс i чорно-срiбний лицар.
Принцеса мляво Дивується:
- I чорно-срiбний лицар? З Максом?
Ну, звичайно, з Максом! А чому б нi? О, вони в неї нiчого, не сваряться
так, як iншi, як, наприклад, двоє прекрасних, чудесних товаришiв, Тiле й
Шпiндлер (колишнi iнаракiстиi). Правда, бiдний Душнерчик мусив повернути
слово. Ах, Елiза нiчого не розумiє. Ну, нехай, як вона вернеться з
вугiльної експедицiї, вона все-все розповiсть Елiзi. Надзвитайно цiкаво й
гарно. I взагалi така маса скрiзь цiкавого, нового. Наприклад, в одної
знайомої є два чоловiки Ну, от просто два собi чоловiки й бiльше нiчого. I
не соромляться, не ховаються, живуть усi разом, мирно, весело, гарно. I,
навпаки, в одного маляра - двi жiнки теж разом живуть, теж не ховаються,
тiльки, здається, жiяки сваряться. Але, розумiється, Душнер, чорно-срiбний
лицар, зовсiм тепер не чоловiк. О, як можна? Хiба, маючи Макса, можна
навiть подумати про когось iншого?!
- Уй, я ж засидiлась! Вони страшенно будуть сердитись. Ну, Елiзо,
голубонько, доправляйтеся швидше. Щоб ви вже зовсiм були здоровi, як ми
вернемось. Добре?
Елiза пiсля цього вiзиту не встає навiть на обiд.
У домi тепер тихо i вдень, i вночi - всi горiшнi виїхали по вугiлля.
Тiльки дiти технiка вранцi, поки вийдуть iз матiр'ю до лiсу, трохи
гомонять.
Тиша й чекання залягли у цiлому мiстi.
Немає вже недавнiх спiвiв, танцiв, смiху на вулицях. Нема коло води
запальних суперечок i мiтингiв - нi танцювати, нi сперечатись нема бiльше
чого, треба тiльки чекати.
Навiть небо похмурилось, задумалось, заплакало дрiбними, нудними
баб'ячими сльозами.
А принцеса Елiза у вiльнi хвилини вже не лежить у себе на канапi, а
чудно, непокiйно блукає по порожньому саду. Наче жде чогось чи тужить за
кимсь i нетерпляче виглядає його. Тiльки ж, здається, нiякої звiстки вiд
принца Георга й досi не мала, i так само невiдомо ї!й, чи живий ще вiн. А
в рухах, у всiй постатi, на лицi часом така виразна, нестерпна тоскнiсть,
така боляча нетерплячка, що графинi не раз хочеться пiдiйти й заспокоїти
бiдненьку як-небудь.
Та чим же ти її заспокоїш?
А часом зненацька зупиниться, задере голову й швидко починає водити
очима по небу, наче шукаючи, чи не летить з якого боку її залетiлий орел.
Цiлком серйозно шукає очима по небу!
Бiдна-бiдна дiвчина!
***
Стук, грюк, тупiт, шаркiт, галас, регiт. Дрижать шибки, обсипається
стеля, труситься посуд, у вухах гупає, ляскає.
Це горiшнi повернулись iз вугiльної експедицiї. Гей, перевiряйте лампи,
хутко електрика буде! Добре кранти закрутiть - вода затопить дiм! Гей,
малярi, де гiтара?
А внизу тихо, принишкло. Графиня коло хорого графа, читає йому
старих-старих поетiв. А принцеса Елiза все ходить i ходить по кiмнатi,
поглядаючи у вiкно. Коли цi повернулися, то, значить, повернулись i тi. Та
вже й горiшнi лозатихали - мабуть, у сад пiшли чи полягали вiд утоми, а
Труди все нема.
Аж ось дивний, давно забутий, майже фантастичний крик авто. Круг
будинку повз вiкна прожогом пролiтає сiра блискуча маса, з вихором
закружляє й зникає за рогом. Принцеса Елiза прикладає руки до лиця и жде.
Господи, чого ж вона там плутається? Та чи Труда ж це?
Швидкий, частий тупiт нiг. Хапливий, нетерплячий стукiт у дверi.
- Увiйдiть!
Ну - "увiйдiть". У кiмнату влiтає бiло-чорний вихор. Бiлий капелюх аж
на чорно-синiх кучерях, на однiй руцi синiй жакет, у другiй квiтки. Жакет
летить на канапу, капелюх за ним, а квiти бурно пiдлiтають до самого лиця
iпринцесi. З поля, з лiсу, натуральнi, свiжi, спецiально для Елiзи
збиранi.
- Ну, як здоров'я? Як? Краще? Зовсiм добре? Правда? Ой, гарно! Страшно
рада! Ох, я так стращдо стомилася. Так чудесно, любо стомилася, Елiзо. Я
мущу сiсти. Правда, чудеснi? Правда? А ви подивiться, який там гарний
бузок. Це вам спецiально вiд доктора Рудi. Що таке! Що там, Елiзо? Бджола
там? Чого ви злякались?
Елiза пiднято смiється - маленький жучок, дурницi. Треба швидше квiтки
у воду. (А сама якась чудна: напружена, очi хоро блищать).
- Ну, як же там? Привезли вугiлля?
Труда падає на спинку фотеля й розпинає по нiй руки.
- Вугiль, нафту, маюн, радiй, гелiонiт! Десять потягiв! Це - першi.
Завтра дальшi. Потiм дальшi. Потiм дальшi. Елiзо, через мiсяць ви будете
мати щастя бачити мене на сценi Великого Театру.
Чорно-бiлий вихор зненацька дивується:
- Слухайте, Елiзо! Та ви ж можете бути прекрасною, надзвичайною
артисткою! Знаєте ви це? Та нi нi що ви смiєтесь. Знаєте ви це чи нi? Я
серйозно, Елiзо, кажу. Цiлком серйозно!
- Не знаю, Трудо, i не хочу знати.
- Чому?!
- Ну, ця справа нецiкава. Краще розкажiть менi про вашу експедицiю. Але
детально, докладно, все-все! (А очi скляно, чудно блищать!)
- Ну, добре. Про вас ми ще поговоримо. Але дiро експедицiю я так не
можу. Насамперед треба, щоб нiхто не заважав. Треба дверi замкнути й
нiкого не пускати. А то мама зараз прийде й усе переплутає. Або ще
хто-небудь. Ключ є? Чудесно. От так. А тепер я мушу скинути черевики. Макс
добув новi, але вони такi крихiтнi, що я мушу весь час ходити навшпиньках.
Можна менi сiсти з ногами на канапу? А ви поруч. Добре? I потiм ви з мене
не дуже смiйтесь, я зовсiм не своя вiд усього цього. Ох, Елiзо, яке щастя
жити на землi! Я нiколи в тисячнiй частинi не могла навiть уявити собi
такої... такої... Ну, нема слова в мене! Ах, як прекрасно горить ваше
волосся пiд променем. Ви знаєте, я ж колись була певна, що ви волосся
фарбуєте на червоний колiр, а брови - на темний. Ну, добре. Так, значить,
про експедицiю? Тiльки ви не сердьтесь, коли я роз повiдагиму розпанахано
й без ладу. Я цими днями вся чисто розпанахана, безладна i... Можна вас
гаряче, гаряче поцiлувати? Тiльки в волосся! Тiльки в волосся! Ух, який
теплий нiжний дух. Ви знаєте, Елiзо? А проте, дурницi! Так, значить, про
експедицiю? Добре. Iз самого початку? Як складали потяг, як розпалювали
його дровами? Нi, це не цiкаво Правда? Ну, насамперед народу зголосилось
стiльки, що ми могли взяти на два потяги тiльки соту, може, частину. А,
де! Тисячну, стотисячну. Ну, одне слово, якби з мiшка горiхiв взяти
жменьку. От скiльки ми могли взяти, їхали ми туди до копалень цiлих три
днi. Цiлих три днi, мажете собi це уявити. А ранiше треба було всього
вiсiм годин. Але як ми їхали, Елiзо, якби ви бачили! Поволю-у-сеньки,
поволюсеньки. Як у темнiй хатi напомацки йдем. Ну, та зрозумiло: скiльки
часу не функцiонували залiзницi. Колiї поржавiли! Ну, i зупинялись на
кожнiй станцiї, розшукували мiсцевих залiзничникiв, iпереводили якiсь
стрiлки, щось лагодили. Один раз заїхали ие в тому напрямi й мусили
вертатись. Але то дурниця! Ми, розумiється, везли з собою масу вiдозв i
манiфестiв Вiльної Спiлки. Населення вибiгало назустрiч, дивилося на нас,
як дикуни на аероплан, потiм впадало в дикий ентузiазм. Маса народу просто
благала нас узяти їх iз собою. Тут же записувались до Вiльної Спiлки,
просили роботи. Я вам кажу, Елiзонько, це був просто трiумфальний похiд.
Цi три днi промайнули як три хвилини. Ви уявiть собi, Елiзо: сонце,
весняний, теплий, нiжний вiтер, зелене-зелене поле, небо широке-широке, i
наш потяг! Всi вагони вiдкритi, уквiтчанi вiнками, прапорами; скрiзь
музика, спiви. I парочки, парочки! Потяг парочок! Iй-богу! Ну, може,
десять процентiв було неспарованих, окремих собi людей. Але знаєте, хто з
нами їхав? Знаєте? Нiколи не вгадаєте! Мертенс! Можете собi уявить? Навiть
у нашому вагонi, разом iз Рудi, з тим самим Рудi, якого вiн... Ну, нiчого.
Але, знаєте, Елiзо, вiн дiйсно страшенно розумна людина! Просто
надзвичайна! Ви ж знаєте, ми всю дорогу вели засiдання. Зовсiм справжнi
засiдання - з президентовi, секретарями, дебатами. Уявiть собi цю картину,
Елiзо: поле, небо, вагони на вугiлля, спереду i ззаду музика, спiви, а на
нашому вагонi - засiдання. А на йолi дикi конi. Маса коней здичавiла,
бiгають табунами. Але. маса й загинула взимку - коней, корiв, птицi,
собак. I от засiдання. Виявляється, Елiзо, це все ж такя не так просто -
вiдновити все. Страшно це складяаi iсторiя. Менi спочатку страшно стало,
коли я слухала промови. Все ж так цупко чiпляється одне одного. Ну,
скажiмо, пошити всiм черевики. Взяти шкуру й пошити? Правда? Ой-ой! Але,
Елiзо, ви знаєте, наш Рудi - просто надзвичайний! Навiть Мертенс мусив
признати його "надприродну", як вiн сказав, "прозорливiсть i генiальну
гостроту розуму". Коли вiн говорить, то так усе ясно, просто й так разом
грандiозно, так усе далеко й широко видно. А скiльки енергiї, Елiзо? Я
нiколи не думала, щоб у Рудi, у нашого мовчазного, стриманого, трошки
соромливого анахорета була така маса енергiї, сили, волi. Макс також
сильний, але Макс - бурний, вулканiчний, безутримний. Йому треба все разом
- на один мах, з вогнем, iз жагою. А Рудi, навпаки, спокiйно, методично,
але аалiзно. Iрма (моя хороша приятелька, артистка!) до такої мiри в нього
закохана, що коли говорить про нього, то все лице горить плямами.
Iй-богу!.. Але, бiдна Елiзонько, ви страшно, страшно схудли, от тепер
це надзвичайно видної Ви ще не зовсiм здоровi. I блiда ви така! Елiзо, ви
повиннi негайно їсти сонячний хлiб! Негайно! Ну, як ви можете їсти ту...
ту стару їжу? Для чого? Я не розумiю.
Принцеса Елiза проводить рукою по чолi й. по лицi, неначе зганяючи
блiдiсть.
- Ну, мене лишiть, Трудо. Нецiкаво. Що ж? у доктора Рудольфа роман iз
цiєю Iрямою?
- Ах, iдiоти! Iрма просто мене дратує. Уявiть собi: вiдома красуня,
розумна, страшто приваблива, в неї е щось схiдне, загадкове в лицi,
знаменита спiвачка, голос такий, що за самий голос можна, я не знаю як,
закохатись. Мала м-асу при-клонникiв, через неї люди вбивали себе. I
раптом-, мажете уявити собi цю чудачку, боГться! Боїться нашого Рудi, як
маленька дiвчинка! I що бiльше закохується, то бiльше боїться, хвилюється,
вкривається червоними плямами.
Принцеса Елiза знову проводить рукою по лицi.
- Що ж, доктор Рудольф не вiдповiдає їй, чи що?
- Ах, не вiдповiдає! Розумiється, вiдповiдає. Але сам доктор Рудольф
такий самий iдiот, як i вона. Абсолютно нiякої смiлостi немає. Мужчина
мусить буть навiть трохи брутальний. Правда? Ну, в кожному разi,
iнiцiативний, смiливий. А Рудi...
Труда обурено, зневажливо знизує плечима й перемiняє позу. Сонце косою
золотою палицею вперлось їй у чорно-синi кучерi i поблискує в бронзовому
оцi.
- Ну, ви, може, не знаєте, як вiн поводиться.
- Я не знаючi Я?! Та я кожне слово, кожний рух їхнiй знаю. Краще навiть
за саму Iрму й за самого Рудi. Нiякої iнiцiативи немає. От що!
Чистiсiнький тюхтiй!
Елiза раптом скляно, дзвiнко смiється й гаряче, навiть трошки бурно
обнiмає Труду за ллечi.
- Ах ви комiчна й мила, Трудонько.
- Чим же я комiчна? Сердять вони мене страшенно.
Нездарнi Елiза ще дзвiнкiше смiється
- Ну, чого ж сердитись, Трудо? Звiдки ж ви знаєте, що вiн її любить?
Казав вiн вам про це?
- "Казав, казав"! Абсолютно нема нiякої потреби, щоб вiн казав, коли й
так усе видно Як вiн може не любити Iрму? Як? Це виключено А вся причина в
тому, що вiн - анахорет, що вiн жив страшно морально й нi одної жiнки не
зазнав. Я певна, що вiн не знає, як треба цiлуватись. Ви знаєте це?
Серйозно!
Елiза раптом гаряче, пекуче, по самi очi червонiє. Червонiє й смiється
таким тихим тремким смiхом, так нiжно обнiмає за плечi Труду, що Труда
здивовано поширює очi й аж одсувається назад, щоб краще бачити цю палаючу
голову.
- Чого ви смiєтесь? Ви не вiрите?
- Я вiрю! Я вiрю! Але ви це так мило, так надзвичайно мило кажете, що я
не можу бути серйозна, моя дорога, моя хороша Трудонько!
Труда i здивовано, i серйозно водить очима по лицi Елiзи.
- А знаєте, Елiзо, от ви в цей мент страшенно гарнi! I ви, знаєте,
страх
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.