Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
iнлива. Ви можете в одну мить постарiтись на десять рокiв i
помолодiти. От тепер у вас така нiжнiсть, м'якiсть, така дитячiсть у лицi,
що аж не вiриться. Я це вже й ранiш помiчала. Ви можете бути безумно
приваблива. Але буваєте й така суха, колюча, що, здається, об вас можна
подряпатись. I червонiєте ви так щиро й палюче, що аж дивно. I зовсiм од
дрiбницi! Ну, що я сказала?
- Ви нiчого, нiчого не сказали, i не будемо зупинятись Ну, як же ви все
ж таки вугiль добували! Ви самi копали в шахтах?
- Нi, там маса запасiв. Але ми будемо копати! I вже копають Вже щодня
буде йти сюди вугiль i всяке iнше паливо. Що ж ми тут привезли? Дурницi!
На кiлька днiв Нi, це треба регулярно, систематично, за планом. Рада
Спiлки виробляє цiлий план. Ах, Елiзо, як може бути гарно, прекрасно жити.
Ви уявiть собi, що коли ми будемо працювати всього по двi обов'язковi
години на день - усього по двi години! - то ми всi, всi без найменшого
вийнятку, будемо мати, перше - прекраснi !помешкання, друге - чудовi,
зручнi, розкiшнi меблi, третє - в кожнiй кiмнатi буде кiно, екран,
телефон, кiногазе-та, радiофотографiї з усього свiту, четверте - всi ми
будемо носити найтонше полотно, шовки, найкращi матерiї, п'яте - в кожного
буде авто, аеро всяких систем, шосте - ми зможемо лiтати з одного кiнця
землi на другий, нiяких кордонiв, нiяких нудних урядовцiв, урядiв, нiяких
цих нацiй, рас- усi наро ди - просто люди й бiльше нiчого! Елiзонько, дух
же забиває? їй богу, менi просто дух забиває! I це ж буде! Буде неодмiнно,
через якийсь рiк уже буде!
I от раптом лице знову постарiло на десять рокiв: зникла дитяча нiжна
рожевiсть, замiсть неї - суха чернеча суворiсть, загострений блiдий кiнчик
носа й цей чудний, неприємний, напружено скляний блиск очей.
- Так. Але цiкаво знати, хто б то робив усе це?
- Як хто?! Ми!
- Хто ж то "ми?
- Ну, всi ми Я, ви, Макс, Рудi, Вiльна Спiлка, кожний працездатний
чоловiк i жiнка.
Елiза холодно знизує плечима. (Видно, ну, видно ж, що вона не те що не
вiрить, а не хоче вiрити їй треба не вiрити!)
- З якої речi? А як я не хочу працювати? Я хочу мати авто, аеро,
музику, театр, шовки, я хочу лiтати з одного кiнця землi на другий, я хочу
лежати, кохатись, смiятись i зовсiм не хочу працювати Ну, i як же тодi?
Труда пресерйозно й твердо дивиться просто в скляно-сухi очi Елiзи
- Будь ласка. Не працюйте.
- I ви менi все дасте?
- Все дамо.
Елiза з недоброю полегкiстю смiється й злегка обнiмає за плечi милу,
строгу, таку "iдейно переконану" постать, розумiється, все дурницi, i вона
має право не вiрить.
- Мила Трудо! Та ваша Спiлка через тиждень помре вiд виснаги сил Бо
таких, як я, охочих усе мати й нiчого не робити, буде дев'ятдiїят дев'ять
i дев'ять десятих процентiв усiх ваших "працездатних" чоловiкiв i жiнок.
Труда вмить уся стрiпується й аж стає на колiна на канапi. О, коли так,
то вона доведе ж цiй запеклiй трупоїдцi.
- Неправда. Цiлком неправда! Принцеса робить наклеп i на себе, i на
всiх людей. I принцеса, i всi тi дев'ятдесят дев'ять процентiв абсолютно
не такi. Та навiть за старого режиму кожний що-небудь робив, мав якесь
заняття. Найбагатшi люди, цiлком-цiлком забезпеченi, i тi мусили - так,
так, мусили - мати собi якесь заняття, щоб не бути бездiяльними. То спорт,
то якiсь собi там колекцiї, то мiнiстерський портфель, а все якесь
заняття. Бо не може, абсолютно нiхто не може жити без нiякої дiяльностi!
Господи, та коли б її. Труду, примусили нiчого не робити й жити отак, як
малює Елiза, вона б себе вбила. Серйозно, серйозно! Та вона хоче все
робити, все знати, все вмiти. Хоче, сама хоче, без нiякого примусу. їй
страшенно цiкаво, наприклад, робити рiзнi матерiї. Страшно їй це
подобається. Особливо шовки. I вона неодмiнно, крiм театру (театру вона
нiзащо не покине - ого!), крiм театру, неодмiнно буде працювати на фабрицi
матерiй.
- А в шахтах хто працюватиме?
- Будь ласка, можу й у шахтi. Теж iнтересно. А коли це всього двi
години обов'язково - так що тут страшного? Сам же Мертенс вирахував, що
бiльш, нiж двi години, не треба. Сам Мертенс! Та й то поки не будуть
удосконаленi машини. Вся ж робота буде машиною провадитися. А Рудi каже,
що без нiякого сумнiву, можна буде гелiонiт уживати не тiльки для Сонячної
машини, але й для всякої машини. Взагалi замiсть рiзних газiв i тому
подiбного прикласти до роботи сонячну енергiю. I ви уявiть собi, Елiзо, що
ви ставите гелiанiтове скло у ваше авто чи аеро - i сонце вас понесе, куди
вам захочеться. Ну, уявiть собi тiльки це! Ах, Елiзо, та Мертенс, сам
Мертенс казав, що ми з Сонячною машиною будемо такi багатi, що в нас буде
така сила всього, що зможемо утримати ще одну земну планету, населену
абсолютними ледарями. Та ви ж не забувайте, Елiзо, що в нас же не буде
старих порядкiв. Наприклад, нiяких держав не буде, значить, к чорту всяких
президентiв, мiнiстрiв, армiї, рiзних урядовцiв. Суди, тюрми, суддi,
адвокати - непотрiбнi, геть! Банки, бiржi - непотрiбнi! Купцiв,
прикажчикiв - не буде. Полiцiї - не буде. Вiйська - не буде. Попiв, жерцiв
i всяких волхвiв - не буде. Але ви, мiж iншим, подивiться, яка маса люд-ей
була зайнята всяким чортзна-чим. Га? А цi всякi писаки, теоретики всяких
моралей, законiв, усi цi важнi фiлософи, що купами сидiли й списували
величезнi гори паперу, про всi цi теорiї права, влади, фiнансiв, бiржi,
вiйська, парламентiв, ну, одне слово, всього того лахмiття, яке абсолютно
непотрiбне тепер нам. А потiм: ми ж маємо Сонячну машину. Значить, усi тi,
що сiяли хлiб, що ловили рибу, вбивали волiв, свиней - всi ж вони тепер
непотрiбнi. Значить, i вони на iншу роботу можуть пiти. I чого ж нам тепер
треба? Помешкання, одежi, способiв пересування? Господи! Та ми всi
матимемо собi палаци! Ми зруйнуємо к чорту цi страшнi кам'янi скринi, цi
вулицi без сонця й свiтла. Вся земля буде величезний курорт iз палацiв i
вiлл! Але я цiлком згоджуюся з Максом, що лiнощi - це просто хороба, чисто
фiзична хороба старого свiту, це - дефект органiзму, брак сили, бажання
органiзму економити сили. Ну, будь ласка, нiчого не робiть. Не робiть
мiсяць, два, рiк. Але ж, коли у вас буде багато сил, ви самi захочете
кудись їх дiвати. Неодмiнно, неминуче. Будете щасливi, коли вам дадуть
роботу. Побачите, Елiзо, побачите!
Ага, Елiза вже не морщить сухо-вибачливим усмiхом уста! Ага, вже
задума?
- А кохання? Елiзо! Ви ж подумайте: нiяких шлюбiв, контрактiв, нiякого
купування й продавання себе за грошi, за "становище в свiтi", за титули.
Люби, кохай, кого хочеш, як хочеш, скiльки хочеш. I тiльки того, хто тобi
любий, хто пiдходить до тебе, кого ти вiд усього тiла й душi своєї хочеш
назвати своїм мужем. Але знов таки: повна воля. От я Макса люблю так, що
коли тiльки iм'я його згадую, то вся холойу вiд щастя. Я не можу тепер
уявити собi, щоб я могла доторкнутись до другого мужчини. Але я зовсiм не
кажу, що це навiки. Можливо, що я охолону до нього, що вiн охолоне (хоч я
цього просто не можу собi уявити, i не дай, боже, щоб це було
коли-небудь!), ну, одне слово, коли щось iзмiниться у вiдносинах, то я,
напевно, буду кохати iнших. Будуть дiти? О, будь ласка! Можна мати їх
скiльки хочеш без страху за їхню долю. I нiяких "незаконних" дiтей! Всi -
законнi, всi - вiд усiх мужiв, яких я хочу мати хоч тисячу! I наплювати на
всiх батькiв, коли вони не любитимуть своїх дiтей. Ах, Елiзо, невже, невже
ви не розумiєте, не вiдчуваєте, як це все грандiозно, як до нестями
прекрасно, вiльно, радiсно?! Вибачте, Елiзонько, але знаєте, що я вам
скажу: ви не знаєте, що таке кохання! I в цьому вся причина.
Елiза помалу виринає з понурої задуми й чудно-iпильно дивиться на
бризкаюче пiдняттям смугляве лице. Потiм раптом так само чудно
посмiхається й каже тихим, рiвним i теж чудним голосом:
- Ви думаєте? Ну, а що ви скажете, коли я вам скажу, що кохаю, i так
кохаю, що здатна на найбiльше злочинство проти всього святого для мене. Що
ви скажете, коли я вам скажу, що так кохаю, що...
I раптом Елiза обома руками здушує себе за виски, зцiплює уста i з
такою кривою, болючою посмiшкою дивиться в лице Трудi, що Труда злякано,
вражено й притихло простягає руку до її руки й нiжно торкається до неї
пальцями.
- Правда, Елiзо?!
Елiза швидше затуляє лице руками й похиляє голову. Труда тихо сидить i
не зводить великих серйозних очей iз рук пiд червоним, трохи розкудовченим
волоссям.
- Елiзо! Вам боляче?
Руки не рушаться. Дихання ритмiчно трудно шарудить iз-пiд долонь.
- Але чого ж вам боляче, Елiзо? Простiть, що я...
Руки рiшуче, швидко злiтають iз лиця. На щоцi й на носi бiлi смужки вiд
придушення руками. Зеленi великi очi мокро, дивно, стрiлчасте блищать.
- Ну, значить, ви цiлком задоволенi експедицiєю? Коли ж ви дасте нам
воду й свiтло? Га, Трудо?
Труда розумiє. Розумiє, але не кориться. Вона обома руками хапає за
руку Елiзу й сильно здушує її пальцями.
- Елiзо! Ви мусите .признати Сонячну машину! Ви мусите, Елiзо! Ну, я
розумiю, у вас було обурення, гнiв, ненависть до неї за те, що вона
зруйнувала всякi там вашi плани. Ну, була ненависть за те, що знищила
життя, зробила людей "худобою". Але тепер же ви самi бачите, що нiякої
"худоби" немає, а, навпаки, є в мiльйон разiв бiльше, нiж ранiше було. Ви
ж самi бачите, що вашi трони, корони, влади, слави - все ж це таке
малесеньке, мiнiатюрне перед тим, що ми матимемо. Ми всi будемо королями й
богами, як каже Шпiндлер. Правда ж, Елiзо! Ради бога, плюньте ж ви нарештi
на своє князiвство, корони й тому подiбне. Записуйтесь до Вiльної Спiлки.
В вас же так багато сил, знання, волi, ви можете бути такою прекрасною!
Скiльки ми будемо робити, як це буде страшно цiкаво, гарно! От як тiльки
пустимо воду й електрику, зараз же влаштовуємо величезне свято Сонячної
машини. А ви не будете на ньому. Ну, хiба ж це можна?!
- Що ж це за свято буде?
- Ух, грандiозне, колосальне свято! Це буде на полi. На широченному
полi. Посерединi буде насипано велику гору. Трон Сонячної машини. Трон чи
жертовник - я не знаю ще напевно. Це тiльки проект. Ну, одне слово, буде
цiла церемонiя. Елiзо! Ви мусите до свята все забути, помиритись i стати
нашою. Правда? Правда? Ви побачите- вам не буде так боляче Запевняю вас!
Елiза з блукаючою нiжно-глузливою посмiшкою i з широко розгорненими
невидющими очима дивиться у вiкно. I, не повертаючись до Труди, не
рухаючись, немовби боячися сполохати те незриме, що розгорнуло очi
блукаючим усмiхом, помалу й теж нiжно глузливо говорить.
- Може, й справдi не буде боляче.
- Напевно, Елiзо! Ручусь вам своєю любов'ю до Макса. Ех, Елiзо, як це
прекрасно буде! Як тiльки пустимо воду й електрику, я зараз же зроблю одну
рiч (поки що секрет, це моя чисто особиста справа), i тодi ми почнемо
виселяти всю чужу публiку з нашого дому. (Вони чудесно можуть зайняти
порожнi цiлi будинки!) А самi зробимо так: у моїх покоях оселюсь я з
Максом, у покоях Адольфа, в тих, що ви жили, - ви з Георгом (вiн
знайдеться, неодмiнно знайдеться!), а в покоях Фрiди - Рудольф iз Iрмою. Я
вже про цей план говорила i з ним, i з Максом, i вони цiлком погоджуються,
а Iрма трохи не задушила мене з радостi, бо я їй заявила, що вiзьму й сама
повiнчаю їх. А особливо Рудi задоволений. Розумiється, коли тюхтiй, то...
Труда раптом спиняється й здивовано замовкає: Елiза лiниво пiдводиться,
злегка потягається й смiється негарним, жорстким, злим смiшком. I зразу
видно, що весь її попереднiй дитячо-соромливий нiжний смiх, усе
червонiння, задумлива напiвзгода - все це було несправжнє. А єдине
справжнє, натуральне, єдине iснуюче є оцей жорсткий сухий смiшок.
- Що сталось, Елiзо? Чого ви смiєтесь?
- Смiюсь, Трудонько, з вашої милої здатностi фантазувати й
захоплюватися мрiями. На жаль, я не запишусь до Вiльної Спiлки. Я не маю
здатностi вiрити в фантастику.
Труда не може ще повiрити, отямитись од цього незрозумiлого перескоку
Елiзи.
- Та ви це серйозно, Елiзо?!
- Цiлком серйозно, Трудо.
Труда мовчки вражено дивиться на серйозний смiшок, на схудлий сухий
нiс, на недобрi очi. Потiм рiшуче, хмарно спускає ноги з канапи, швидко
нетерпляче взуває черевики й ви-простовується.
-Так. Тепер я розумiю, Елiзо, чого вам нелюбовно й нещасливо вiд вашої
любовi, а боляче. Ну, тiльки ваш Георг буде каятись! I ви будете каятись,
що коритесь йому. Можете сердитись на мiне, а я кажу те, що думаю I скажу
це саме в лице вашому... владицi Прощайте, Елiзо. Скажiть мамi, якщо
спитає про мене, що я хотiла до неї зайти. Але менi зробили в цiй кiмнатi
таку прикрiсть, що я не можу нiкого бачити.
Вона бере жужмом iз канапи жакет, капелюш i, шкандибаючи на праву ногу,
iде до виходу. Елiза стоїть iз тою самою посмiшкою, iз закостенiлим
сiро-жовтим схудлим лицем i падаючим волоссям. На порозi Труда озирається:
- Це рiшуче, Елiзо?
Елiза примружує очi.
- Рiшуче, Трудо.
Труда дивиться в пiдлогу.
- Дивно... Все ж таки дивно. Незрозумiле. Значить, Iрма мала рацiю.
Примруженi очi розплющуються.
- А? Яку ж то рацiю мала панна Iрма? Це цiкаво.
- Вона сказала, що для вас краще смерть, нiж Сонячна машина. Очi знову
ж примружуються, голова гордо вирiвнюється.
- Хм! Панна Iрма мала рацiю, Трудо. Дiйсно - краще смерть. Можете
вiтати її з генiальною прозорливiстю. Прощайте, Трудо!
Труда не рухається, не може рушитися з мiсця: чого ж раптом така
виразна, така жагуча ненависть?
Труда знову похиляє голову й стоїть, спустивши руку з жакетом i
капелюшем. Потiм, волочачи ними по землi, помалу повертається до дверей i
задумливо вiдчиняє їх. Але тут же швидко озирається й чекаюче дивиться: до
неї, не хапаючись, але твердо, пiдходить Елiза. Пiдходить, ч
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.