Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
що
хочеться їх голубити, цiлувати, жалiти. Вiн теж свiтиться весь- о чима,
вусами, постарiлою-постарiлою шиєю. I як вони, обоє старенькi, прекрасно,
як рiдно приймали Макса. А колись же, тодi, як тiкали. Ах, та що там
згадувати!.. Але Макс, Макс! Цей несамовитий албанець, цей страшний
iнаракiст, який вiн тихесенький, лагiднесенький iз ними, шарлатанi. Нi, не
шарлатан, вiн щирий, вiн - нiжний, вiн такий смiшний i зворушливий iз
своєю зразковою тихiстю!
От тiльки з Гансом Штором не можна нiчого вдiяти. Навiть тата не хоче
слухати, на очi не пускає нi Макса, нi Труди, нi Рудi. Електрика, вода,
вiдновлення? Все - нiчого не варте. Хто зруйнував Вiчний Порядок, тому
нiякого прощення не може бути. Хай графиня, граф, хай навiть принцеса й
принц зрадять свою вiру, хай перейдуть у табiр богозневажникiв i
руйнiвникiв довiчного ладу, вiн, Ганс Штор, сам-один буде в цьому домi
берегти крижалi старого вiчного закону. I, коли б йому довелося iпомерти
голодною смертю, вiн не опоганить уст своїх нечистим витвором грiха й
злочинства.
Так вiдповiдає Ганс Штор i нiякого примирення не хоче, не допускає.
Мамуня Штор зiтхає, нiжно гладить Макса по головi, але навiть вона не
смiє, хоч потiшаючи, сказати, що колись старий примириться.
Ну, що ж. А проте вiн близький, свiй, рiдний i, розумiється, з голоду
не помре - якось уже доведеться добувати для нього старорежимну їжу.
А от iще виїде знизу Елiза з своїм Георгом, i весь дiм тодi буде
населений тiльки своїми, рiдними, близькими, єдиними на весь усесвiт.
Але Елiзу Труда бачгть дуже рiдко, та й то здалеку, мимохiдь. Елiза
знов у сад тепер рiдко виходить. Зовсiм хора. Навiть обов'язкiв своїх у
кухнi не може виконувати. Але й не треба! У графинi й панi Штор щастя
вистачить на виконання обов'язкiв усiх бiдненьких принцес на свiтi.
Розумiється, Трудi страшенно шкода Елiзи, але хто ж їй винен, що вона така
запекла трупоїдка. Через це вона й хора.
Сама Труда дома буває дуже мало, а щодо Макса, то його можна бачити
тiльки вночi - стомленого, змученого, але без-утомно бурного, палаючого,
натхненного. Ну, про Рудi нема чого й казати - вiн навiть часто дома не
ночує. Iрма iнодi сидить-сидить у Труди, цiлий вечiр просидить, проспiває,
продивиться очi в сад, а в лабораторiї все темно, все тихо. Тiльки
коли-не-коли по бузковiй алеї темною тiнню пройде принцеса Елiза.
Нема часу Рудi - страшенна маса труднощiв виникає з кожним днем.
(Подумати собi. навiть iз такою, здавалося б, простою справою, як охопити
страчений календар, i то стiльки мороки булої). I навiть Максовi часом
страшно стає, чи надовго вистачить у людей доброї волi? Ну, мiсяць, ну,
два, але не можна ж на бозна-доки добровiльно запрягти себе в тяжку
роботу. Головне, чи вистачить радiсної, потребуючої розтрати зайвини сил.
Це для Макса головне.
Розумiється, для бiдненької Iрми головне не це. Але нехай пройде свято,
нехай. Найвища Рада трохи впорається з пiдрахунком, iз першими
органiзацiйними заходами - i тодi, може, Рудi буде вiльнiший.
А надто вiдбути свято. Свято - це генеральний огляд сил. Це перший
спiльний, пов'язаний крок. Нерозпорошенi атоми збилися докупи в кам'яних
печерах, не зiгнане докупи обiрване листя померлого дерева, а щось єдине,
щось складене з багатьох одиниць, живе, суцiльне, поєднане живими нитками.
Вколи в одному кiнцi - i здригнеться в другому. От чого треба!
Вже по головних лiнiях ходять трамваї, вже над Берлiном пролiтають
рiднi аера, вже куряться де-не-де димарi фабрик. Але це ж так мiзерно
мало, це ж один камiнчик iз тої величезної гори, яку треба прочистити.
Макс увесь потонув у пiдготуваннi до свята. Свято, свято, свято! Свято
- це пiдрахунок енергiї, готовностi, вiдданостi, з'єднаностi, волi. Це
перший акт нової краси. Це перший вияв з'єднаної, пов'язаної до одного
напрямленої радостi. Це може бути джерелом дальшого напруження волi.
Пiдрахунок, реєстрацiя, органiзацiя, розумiється, необхiднi. Без них
нiякої краси не створити. Без Рудi, Мертенса, Шпiндлера, без тисяч
рахуючих, розумiючих, переставляючих нiчого не може бути; але так само не
може бути й переставляння та розмiщення, так само не може куритися димар
без радостi i спiву розмiщуваних сил. Колись можна було розмiщувати силою
й конечнiстю, тепер цим не розмiстиш. Отже - свято, свято, свято!
I на свято мобiлiзовано кравцiв, шевцiв, малярiв, теслiв, грабарiв,
швачок, поетiв, артистiв, музик i величезнi хори. Щовечора сяючi всiма
кольорами свiтла, величезнi плакати нагадують про свято. Готуйтеся до
свята! Всi до помочi!
А за Берлiном на широченному полi безупинно гарячкове кипить робота.
Авто-бендюги звозять матерiали, вишуканi по старих складах, армiя грабарiв
блискає до сонця лопатами; стукiт молоткiв лякає жайворонкiв.
Тепер не тiльки Рудi, але i Макс, i сама Труда часто не ночують дома. I
в тихому старенькому домi цiлими днями й ночами стоїть втихомирена,
спочиваюча тиша. I пальцi старої графинi викликають тепер усе такi
величнi, задумано-урочистi звуки. I старий граф часом пiдходить iззаду,
нахиляється й мовчки вдячно цiлує в чорно-сиву, втихомирену голову.
***
Широченне поле кишить уже зранку висипаним iз велїтенського мiшка на
блискучу зелень людом. А потоки тiл щораз бiльше стiкаються та стiкаються
в авто, двоколесах, на конях, i, головне, на власних ногах iз усiх каналiв
Берлiна. З коробками Сонячних машин за плечима, з цiкавiстю, з тихим
блиском волi в очах, iз гомоном, спiвом, бренькотом гiтар, мандолiн. Усi
святочно якнайкраще прибранi, всi пiдстриженi, хоч не всi голенi, але ж
усi вимитi.
Небом од сиво-золотої хмари до хмари величию, благосно-. палюче творить
довiчну путь свою Велика Мати. Далекi-далекi фiалковi тони лiсiв запнутi
серпанком синюватого туману. А з другого боку в небо до Матерi в захватi
простягнув свої шпилi, башти, дзвiницi старий Берлiн.
I як тiльки останнi будинки вiдсуваються за стани, так перед очима
серед поля встає гора. Справжня гора, якої тут нiколи не було. Навiть
заросла зеленою соковитою весняною травою. А на самiй горi... Що там на
горi? Золота велетенська скриня? Ковчег! Жертовник? Вона горить ребрами,
гранями, стрiлчасто промiниться жовтим, золотим, слiпучим блиском. На нiй
на одному кiнцi комин, як у Сонячної машини. Госто-ди! Та це ж величезна
Сонячна машина!
I вже невтримно плещуть руки до рiдної, знайомої, не зразу впiзнаної.
Але що там за будiвлi за горою? Ангари, бараки якiсь? Круг гори
спiраллю до самою Сонячної машини йде дорога з високим бар'єром. Люди
крихiтними кузочкамн лазять по горi, облiпили п'єдестал Сонячної машини,
величезними згустками хилитаються по схилах i пiд горою.
Густий, моторошний гуд стоїть над полем, рiвний, гуркочучий, як гомiн
вод велетенського водоспаду. Краплини цього водоспаду рухаються, миготять
усiма фарбами своїх убрань. Хiтони вiльноспiлчан, старi омнеїстичнi жабо,
переливчастi шовки, нiжна бiлiсть старого мережива. А помiж ними тепла,
непiдлегла нiяким фарбам матовiсть голих спин, рук, грудей. Гордi змогою
показати свої напiвголi тiла, пiдстьобнутi поглядами, увагами, заздрiсними
й захопленими, вони недбало й зневажливо просуваються помiж замотаними в
купи матерiй нещасними - хiба ж можна на свято Сонячної машини з'являтись
отакими опудалами? А ще сонцеїсти, вiльносиiлчани називаються!
Гуд росте, обростає новими голосами, спiвами, вигуками, оплесками.
Кишуща маса крапель водоспаду щораз ширше й ширше розливається на полi,
вже от-от досягне фiалкового тону лiсiв. Уже по полю на рiвних вiддаленнях
розставляють трибуни з широкогорлими рупорами. Вже бiля ангарiв iде якась
шамотня, кузочки бiгають то туди, то сюди.
Принцеса Елiза й граф Адольф, сидячи на свойому власному екiпажi, по
черзi водять бiноклем по рябiй гулькуватiй, рухливiй поверхнi голiя. У
склi миготять посмiшки, роззявленi роти, пiднесенi догори, застоянi,
зачудованi очi, блискучi частини авто, застряглих серед голiв, як човни
серед покришеної криги.
Граф Адольф iз усмiшкою наводить бiнокль на гору. Вона облiплена
ярусами. Пiд самим фундаментом золотого iдола, очевидно, зiбралися жерцi й
первосвященики. Так само, як тисячi лiт тому, як у всiх епохах життя
людства, як за найбрутальнiшого рабства й неуцтва, так само й тепер жерцi
не змiшуються з юрбою, так само знахарять i обкурюють чадом дивовижного й
показного слабеньку душу юрби. I так само цими немудрими комедiями
вiльнолюбне, незалежне, творче жрецтво здобуває собi першi мiсця й тримає
пiд своєю владою очманiлу отару.
Принцеса Елiза сидить рiвно, тiсно стуливши зблiдлi пришерхлi уста. Пiд
зеленими, велично напiвнакритими повiками, очима - фiалковi .пiдпалини, а
в крилах носа - блiда жовтявiсть. Вона скупо вiдповiдає на уваги графа
Адольфа й безжурно, непричетне водить очима по поверхнi тiл. Чужими,
стороннiми скелями загрузли вони серед цього велетенського органiзму,
пронизаного одним духом. Чужi, непотрiбнi, самотнi.
- О, на горi шамотня збiльшується! Чи не зводив .прибути сам президент,
славетний Рудi Штор?
Принцеса Елiза мовчки бере з рук графа Адольфа бiнокль. Лiниво, недбало
наводить скло на гору. Вiнки, гiлля, прапори, плакати, руки, голови. На
лавах жерцiв чужi, незнайомi постатi.
Ах, нi, одна знайома, коротконога, опецькувата, квадрате пика, iз
сiдластим чолом. Але посерединi в самому центрi мiсце порожнє.
Раптом над ворухливим рiзнобарвним морем iз усiх трибун, у всiх
напрямах, ляпаючи об хмари, об голови, об шпилi, летять вiщувальнi,
закликаючi, попереджаючi металiчнi крики труб.
"Та-та-та-тi-i! Тi i-та-та-та-а!"
Море гойднулось, зарябiло поспiшним безладним рухом, вирiвнялось
головами, устромилося сотнями тисяч очей у зелену, квiтчану золотим
колосом гору. I вже шелест шикання, втихо мирючапня, як вiтер очеретом,
хвилями жене од краю до краю.
На трибунах зручнiше наставляються роззявленi горла рупорiв. Затихають.
I вмить над полем з усiх горлiв в один мент, одним суцiльним i ромовим
голосом, таємно роздiленим на десятки шматкiв, гримить:
"Браття! Розкутi, вiльнi, воскреслi браття! Ми вступаємо в обiцяну
землю тисячолiтнiх мрiй наших предкiв. Ми чуємо вже хвилюючi радiснi
подуви нової, таємної епохи. Але ноги нашi ще пораненi тисячолiтньою
дорогою страждання й шукання, в душах наших ще не заросли травою забуття
слiди кайданiв i звалюваних кумирiв, тiнi минулих страхiть iще тягнуться
за нами, дихаючи в нас непокоєм.
Браття! В цей день свята, свята волi, розкуття, озирнiмося назад
Гляньмо в очi темним тiням, покропiмо їх нашим вiльним смiхом,
перехрестiмо духом сонця - i хай на вiки вiчнi згинуть!"
Голос змовкає. Над затихлим людським морем стоїть тиша. Сонце пекучо
благословляючими пальцями водить по невкритих головах.
I знову металiчний, трубний, вiщуючий, закликаючий крик розлягається
вiд краю до краю. Голови тих, що на горi, чогось повертаються в бiк
ангарiв. Голови в долинi цiкаво, жадно пнуться, стараючись також туди
зазирнути.
Трубний крик змовкає. I зараз же громовий голос заступає його мiсце.
"Браття! Зараз перед нами пройдуть образи минулого. Духом хороб,
дурощiв, злочинств i нещасть повiє на нас".
З-пiд гори помалу починає висуватись велетенська чудна група, рухаючись
щораз вище й вище круг гори спiраллю дороги, пiдставляючи себе то спереду,
то з бокiв, то ззаду напружено вп'ятим мiльйонам очей. Рухається вона на
п'єдесталi, вкритому чорною, жалiбною похоронною запоною.
На самiй серединi п'єдесталу на чорному хрестi висить розп'яте тiло
жiнки Але зросле двома половинами, двоголове, чотиригруде, чотирируке I
одна половина його перегодована, набухла - трупно бiле тiло з пикатою
круглою головкою.
Друга половина - виснажене, напнуте на кiстки буре, стра-хiтно худе
тiло э вимученою черепосхожою головою. Воно звисає з хреста висхлим бурим
стручком, звiсивши неохайнi коси на сухi зморщенi торбини грудей.
Пiд розп'яттям двi групи постатей. На боцi набухлої трупно-бiлої
половини - такi самi групно бiлi, набухлi, перегодованi. Однi, роззявивши
рота, закинувши голови, задихаються. Другi боляче роздирають роти тоскним
позiханням, третi жадно жменями пхають у себе страву, четвертi, хижо
вискалившiї зуби, скорчившись над скринькою, люю озираются. А мiж ними
другою половиною стоять па варгi г?кi самi набух.ii постатi з мечами в
руках.
На боцi бурої, виснаженої половини - такi самi виснаженi, бурi,
обтягненi шкiрою кiстяки. Однi лючо тчi нiться скоцюрбленими пальцями до
пертої половини, друн смокчуть сьої пальцi, третi кладуть голови в петлi,
корчаться, прок чигають, ридають, покiрно хилягь голови.
Рупорний громовин голос, стаючи аж до фiалкової мряки пiд лiсом, як
голос iз неба, гримiть:

"Ось - Розп'яття Нерiвностi. Тисячi лiт висiла на ньому людськiсть,
ссiмогубiю розп'яiа на двi рiзнi часiини, але неподiльно, нерозривно
зросла вiд вiку вищим законом. Тисячi лiт одна половина задихалась од
перегодовання, загибала вiд нудьги, бездiяльноси, гнила вiд хороб
надмiрностi, сушила себе жорстокiстю. Тисячi лiт вони насильством, кров'ю
й мечем обороняли свої хороби, свої отруинi розкошi, вважаючи їх за
вiчний, незмiнний закон i за свої неодбиральнi привiлеї.
I тисячi лiт друга частина людськостi задихалась од недогодовання,
загибала вiд голоду й холоду, гнила вiд хороб, винищення, роз'їдала себе
заздрiстю, сушила себе ненавистю и тисячi лiт покiрно хилила голову,
вважаючи це за лютий непоборний закон".
Мiльйони напнутих ниток-очей напружено тягнуться на гору. Раптом з обох
бокiв башти повiльно, певно висуваються наперед двi велетенськi золотi
руки. Вони спускаються до Розп'яття Нер
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.