Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
смiливо зустрiчає грiзний, важкий погляд iз-пiд сiрих стрiх.
- Я була.
- Ага. Що ж ти робила там?
- Що ж я могла робити? Розумiється, коронку крала!
Сiрi стрiхастi очi люто скидаються догори.
- Не смiй менi таким тоном балакати! Ти! Що ти робила там, питаю?
Фрiдо, вiдповiдай!
Фрiда, як у дитинствi, злякано, мовчки наставляє на батька великi,
здивованi, синi очi.
- Фрiдо, ти доросла замужня жiнка Ти повинна розумiти те страшне
пiдозрiння, яке лягає на наш дiм. Одповiдай, - що робила там Труда?
Губи дорослої, замужньої жiнки по-дитячому морщаться, починають
труситися, сльози викочуються iз здивованих очей i одна по однiй швиденько
котяться по зблiдлих лицях. Вона не знає, що робила Труда. Вона спала. Чи
той... Труда була на терасi, але вона там тiльки пiдглядала за принцесою в
вiкно й зараз же вiдiйшла вiд нього.
- Пiдглядала?! Як покоївка? Дочка графа Елленберга пiдглядає до чужих
вiконн!
- Я хотiла подивитись, чи справжнє волосся в принцеси.
Старий граф ступає крок наперед i простягає руку до Труди.
- Давай сюди негайно. Швидше!
Труда великими, нерозумiючими i вже знаючими очима скидає на батька.
- Що давати?!
- Трудо!!!
Бiдна птиця-мати може тiльки з жахом i одчаєм слiдкувати, як ворог усе
ближче та ближче добирається до необачної, необережної дитини. Ах, одвести
б його в другий бiк, на iнший слiд направити.
- Батьку, ради бога! Як ти можеш таке?
- Мати! Мовчи Страховище на всяке божевiльне страхiття здатне. Трудо!
На терасу нiхто не мiг пройти. Коронка лежала бiля розчиненого вiкна на
столi. Бiля того вiкна, куди ти пiдглядала. Ти розумiєш, що твiй дикий,
страшний жарт зайшов занадто далеко? Розумiєш чи нi?
Труда не розумiє. Смугляве лице з синьою родинкою пiд ухом наливається
темним, бронзовi очi стають гострi, стрибливi. Вона помалу пiдводиться,
вирiвнюється й закидає го лову.
- Хто з нас, графе Елленбергу, жартує, це ще невiдомо. Та як-не-як, а
вашi слова й ваше пiдозрiння на свою дочку страшнiшi за всяке страхiття.
I вона, не горблячись, як звичайно, не помахуючи по-хлоп'ячому руками,
а рiвно, випростувано вiдходить до столу.
Граф чує тiльки цi два слова "графе Елленбергу", не "батьку", не
"тату", а власне "графе Елленбергу"!
I графиня чує цi страшнi, незрозумiлi два слова. I чує, як старий тихо
пошепки повторює: "Графе Елленбергу!"
Вiн якийсь час важко, ошелешено дивиться на Труду, потiм повертається
до Фрiди й киває їй головою.
- Ходiм.
Графиня i Фрiда тихо виходять за старим графом, а Труда стоїть бiля
столу i грається олiвцем, суворо насупивши брови. Згори донизу дiм
обшукано, поперетрушувано всi кiмнати й речi прислуги; попереглядано всi
закутки, всi слiди пальцiв на поросi балюстради. I на ранок усi пiдозрiння
зупиняються на льокаєвi Фрiдрiху Баронеса Фрiда... виразно бачила на
терасi тiнь людини, подiбної до льокая Фрiдрiха Вона не звернула потрiбної
уваги, але цiлком виразно бачила мужчину високого росту з горбатим
профiлем, як вiн швидко й нишком пройшов повз вiкно спальнi графiвни
Труди.
Полiцiя й детективи, захопивши з собою очманiлого вiд жаху,
непорозумiння и одчаю Фрiдрiха, спорожняють старий графський дiм. Чи
дiйсно винен Фрiдрiх, чи нi, нi полiцiя, нi прислуга, нi принцеса, нiхто
того не знає, але кожний розу мiє, що Фрiдрiх мусить бути арештований, щоб
разом iз со бою занести в тюрму навiть тiнь пiдозрiння на старий графський
дiм.
Граф Елленберг згоджується дати дозвiл на арешт Фрiдрiха. Вiн
згоджується, але зараз же кличе графиню до себе в кабiнет.
Старi, змученi жахом i безсонням обличчя їхнi здаються ще старiшими.
Старий граф одшморгує портьєри на вiкнах, одчиняє вiкна й гасить свiтло
ламп Цi приготування не подiб нi до катування, але графиня дрiбно дрiбно
хреститься за спи ною графа, в якiй почувається щось грiзне, невблаганне й
таке знайоме.
Але рiвночасно й нове. заранi повна трiумфу певнiсть i страх од цiєї
певностi.
Ах, вона знає вже, про що буде мова, про що так моторошно мовчать цi
одвислi жовто-сiрi щоки.
Свiтло ранку, молоде, прозоре, лагiдно радiсне; невинний, чистин дух
роси й зеленi, лукаво здивоване лопотiння шпакiв i завзяте, рясне
джерютання горобцiв, - як це все не пiдходить до двох старих, напружено
страждальних, мертво-сiрих облич.
Маленька, гостровида, з пов'язаною бiлим голiвкою, з напружено
круглими, величезними очима нiчної птицi мишка, за якою зараз почнеться
полювання старого, жовтого, лютого кота, сидить графиня в куточку
величезного фотеля й нашорошено слiдкує за кожним рухом чоловiка.
От, нарештi, тяжко сiдає, кладе великi в ластовиннi руки на поруччя
фотеля, очима надушує на мишку. А в очах - тривожна певнiсть.
- Коронку взяла Труда.
Мишка робить рух.
- Прошу не перебивати. Коронку взяла Труда. Ти сама це знаєш її загрози
скандалом, її обiцянки Фрiдi здобути грошей, усе це, очевидно, мало на
увазi саме це страшне, скандальне злочинство. Але не в цьому рiч. Я
згодився на твої й Ганса домагання арештувати Фрiдрiха, але я зробив цю
несправедливiсть умовно. Вiд тебе тепер залежить, чи я далi буду
пiдтверджувати цю нашу жорстокiсть, чи замiсть Фрiдрiха вiдправлю Труду до
тюрми. Чуєш?
Графиня вже знає, яка це буде умова. Все те саме, вiчне, неспокутуване
прокляття їхнього життя!
- Отже, сьогоднi, зараз ти менi скажеш правду: чия дочка Труда.
Графиня заплющує очi й трудно, скорботно зiтхає: все те саме!
Але на графа це мовчазне, тужне зiтхання дiє як фальшивий, нахабний
крик, повний брехнi й упертостi. Велика волохата рука стискується в кулак
i б'є по поруччю.
- Ти скажеш! Сьогоднi ти скажеш менi! Сьогоднi ти, нарештi, в моїх
руках. Все життя ти волочила по багнi моє iм'я, а тепер дiти твоїх
полюбовникiв крадуть останнє, що лишилось у мене, честь мою?! Задушу тебе,
прокляту, а її зараз же вiддаю судовiй владi! Кажи!
Графиня збирає все сграждання своє, ввесь страх, увесь одчай свiй у
руки и простягає їх до чоловiка
- Присягаюсь же тобi всiм святим для мене, Труда - твоя! Труда - твоя!
Граф жадно, ловляче витягає до мишки жилрлу, одвислу шию.
- Ага, Труда моя? А хто ж не мiй? Адольф? Отто? Фрiда? Хто? Кажи!
I знову все вiд початку. I знову прокльони, загрози, сльози. Про Труду
вже забуто. Хiба це важно: Труда, Адольф, Фрiда чи навiть покiйний Отто?
Правди треба, правди!
I за певнiсть уже забуто.
I от уже знов, як не раз бувало, наче вперше, граф стоїть навколiшках
перед зляканою цим бiльше, нiж його люттю, прилиплою до стiни графинею i,
трясучи пiднятими, пiдведеними, як на молитву, руками, благає:
- Скажи менi правду, тiльки правду! Яка б вона не була! Благаю, молю,
визволи вiд цих мук сумнiву! Яку хоч правду, тiльки, щоб уже кiнець. Ти ж
зрозумiй: я не можу чути себе батьком, я не можу дозволити собi любити їх.
Я ограбований з останнього, що є на старiсть у людини. Але я й любовi не
хочу, нiчого. Тiльки спокою й правди. Присягаюсь тобi: я нiчого не зроблю
Трудi, я покрию її злочинство, але за це скажи менi всю правду!
Але графиня, як розп'ята, тримаючись руками за стiну, мертвими губами
шепоче все те саме:
- Всi твої! Всi твої!
I сльози муки за себе, за нього, за отих "усiх" котяться по лицi
безупинно. Яку вона iншу правду може сказати йому, коли вона й сама не
знає її?
I так само, як не раз уже бувало, графиня, сама трохи не вмлiваючи,
помагає старому пiдвестися. Сама хитаючись од лютого болю у правiй
половинi голови, що наче видушує око з лоба, одводить старого до спальнi й
укладає в лiжко. I, коли бiдний, любий, вимучений, заплющивши очi, так
тихо, так лагiдно й безживно шепоче: "I нiколи-нiколи я не взнаю, хто мої
дiти", вона притуляється чолом до його подушки й гiрко-гiрко плаче.
***
- Пан президент у кабiнетi?
- Нi, попи в Залi Здоров'я!
I Вiнтер, уклонившись, уже хоче пройти далi: в Залi Здоров'я нiяких
справ не допускається, навiть Вiнтеровi без над звичайної потреби вступ
заборонений.
Але граф Адольф нiжно придержує пана секретаря за рукав i спокiйно
просить негайно пiти и докласти пановi президентовi, що з ним хоче
говорити граф Елленберг у важнiй справi.
Спокiй i певнiсть графа Елленберга такi твердi, що Вiнтер, трохи
повагавшись, одважується рискнути I диво дивнеє: пан президент тiльки
пильно похмурюють брови, мить думають i згiдливо хитають головою. О,
Елленберг знайшов щiлинку, куди нiкому iншому не пролiзти!
Величезна мармурова зала з стелею-вiкном, що тепер утягнена в стiни,
вся залита сонцем, якому милостиво дозволено виконувати свої функцiї в
цьому, не всякому доступному, куточку палацу. Посеред зали прожогом
виривається в золотисте ранiшнє небо фонтан i весело, дiловито падає вниз,
в озерце, обкладене живою травою, квiтами й кущами. Навкруги озерця стоять
апарати для всякого роду фiзичних вправ, починаючи вiд бiгання й кiнчаючи
складним "хан-чу". Машини одверто, гордовито й холодно поблискують металом
навiть тут людина без них нiщо. Травичка, квiточки, фонтанчики, все це
миле, але дiйсне здоров'я дають тiльки вони, негарнi, байдужi й жорстокi.
Пан президент у боксерських коротеньких штанцях на голому тiлi, з
виразом упертостi й лихої лютi б'є кулаками в рукавицях шкурятяне опудало,
що гнучко пiддається пiд його ударами, хитро вгинається вбiк i несподiвано
опиняється на другому боцi. Тут же поруч стоїть iз журналом пан
боксмайстер (теж у коротеньких штанцях) i з виглядом професора, що слiдкує
за надзвичайно важним науковим експериментом, пильно й заклопотано
занотовує особливо важнi моменти. Трохи вiддалiк пан бадемайстер iз
асортиментом рушникiв, простирадл i всякого iншого купальняного приладдя
почтиво дожидає своєї черги.
В Залi Здоров'я, як у всьому палацi, нiщо не стоїть без дiла. Фонтан
енергiйно, безупинно рветься вгору, обiгрiвається в сонячних променях,
падає вниз i розбiгається кружальцями до берегiв. Машини, потрушуючись i
подригуючи, тихо гуркотять, готовi, як i бадемайстер, обняти тiло великої
людини, терти його, м'яти, голубити, насичувати токами всяких енергiй.
Опудало терпляче, не жалiючись, пiдставляє то з одного боку, то з другого
своє шкурятяне тiло й не крекне нi разу пiд лютими дiяльними ударами.
Граф Адольф iз тим самим виразом серйозної поштивостi й заклопотаностi,
що й у бокс i бадемайстрiв, навшпиньках пiдходить iззаду й зупиняється.
Мертенс, зачувши кроки, озирається i вмить кидається на графа
Елленберга з шкурятяними кулаками, люто кричачи:
- Обороняйтесь!!
Граф машинально пiдносить руки й злякано вiдсувається. Пан президент
весело, задоволене регочуть, ритмїчно пiдкидаючи при цьому випнутим i
здушеним штанцями животом. На сiдластому чолi, на вухах, на носi рясно
блищать краплi поту. Все тiло, немолоде, але ще сильне, в жорсткому
рiдкому волоссi на грудях i коротких ногах також масно мокрiє потом.
Кивнувши бадемайстровi, Мертенс прямує до мармурового ложа, нiжно
рожевого, блискучого й холоднуватого.
Бадемайстер нiжно обхоплює пана президента в обiйми й починає з такою
надзвичайною спритнiстю, швидкiстю й артистизмом обтирати спiтнiле тiло,
що граф Адольф щиро милується. Витерши, бадемайстер кладе пана президента,
як кохану, на ложе, прикривши тiло тонюсiньким полотном.
- Ну, тепер сiдайте. Щось iз принцесою? Приємне? Неприємне?
Граф Елленберг обережно посмiхається: як для кого, - для принцеси -
неприємне, для iнших може бути... корисне.
Мертенс кiнцем рушника витирає пiт iз лоба, що знову виступив, як
виступає вода на болотi, i час од часу, поки граф розповiдає, проводить
рушником по лицi.
- Гм! Цiкава iсторiя "Загине коронка, загине рiд". Чудово. Ну, хвалю:
хитро. ? моїх рук повинна одержати? Добре. Де коронка? Покажiть.
Висновок для графа Елленберга цiлком несподiваний, i невiдомо, чи
бажаний. I через те, що невiдомо, граф ще обережнiше, ще нiжнiше
посмiхається.
- На жаль, пане президенте, я не знаю, де коронка. До викрадення не
причетний.
Мертенс махає собi на лице рушником, не зводячи пильних, допитливих
очей iз горбуватого, жовтаво-мучнистого лиця.
- Ну, добре. Менi байдуже. Але коронку негайно доставити менi. Принцеса
дiстане її разом iз моєю рукою. Я врятую їхнiй рiд!
I на вкритих потом твердих губах виступає iронiчний усмiх. Усмiх цей
перекидається на графа Адольфа й розгорається в тихий смiшок.
- Але ви вiдповiдаєте Чуєте? Що?
Це вже не так смiшно. I граф Адольф iз вiдповiдним виразом лиця пробує
вияснити це пановi президентовi. Але пан президент не хочуть навiть
слухати коронка мусить бути знайдена якомога швидше й за всяку цїну.
Кредит необмежений. Хоч пiв Об'єднаного Банку. Досить? Що?
Граф Адольф смiється з милого дотепу пана президента, але зеленi,
банькатi, розумнi очi пана президента знову пильно й допитливо впиваються
в м'яке горбувате лице з сiро-жовтими вiями. I знову граф не знає, чи
бажано йому пiдтримувати цю допитливiсть, чи швидше розiгнати її.
Але пан президент мусять набиратися здоров'я - авдiєнцiя скiнчена.
***
"Негайно й за всяку цiну".
Легко пановi президентовi давати категоричнi накази, але як виконати їх
у такiй загадковiй справi?
Що батько даремно складає пiдозрiння на Труду, це ясно стає й дитинi,
побалакавши з пришелепуватою дiвчиною. Та й сам батько вже, здається, не
дуже вiрить.
Та як-не-як, а випадок такий, що використати його можна для розумної
людини чудово, i, хто врятує смiшну, дурненьку коронку, той урятує
старенький, одмерлий рiд, династiю. Послуга немала. А за це треба немало й
заплатити.
У графовiй приймальнi уже чекає президент полiцiї з якимсь молодим
добродiєм, високим, тонким, iз сокируватим носом i гарними, нiжними очима.
- Дозвольте представ
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.