Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
но-радiсний, розкудовчений, iз незвично прудкими вимахами рук, iз
блискучими очима. В руках невеличкi знайомi папiрцi. О, так нiхто, мабуть,
щирiше й глибше не радiє, як милий чесний Ганс Штор.
От вiн бачить у вiкнi принцесу. Вона його не кличе, а йти без заклику,
без наказу є, рочумiьться, порушення Порядку. Але сьогоднi, в такий
надзвичайний момент, таке крихiтне порушення може дозволити собi навiть
Ганс Штор. Та й не сам вiн дозволяє - його несе силг"о, дужчою за нього,
до вiкна. I не вiн сам дозволяє собi першим заговорити до її свiтлостi, а
ця сама сила. Вiн уклiнно просить вибачення, але вiн хоче привiтати її
свiтлiсть iз величезним святом, iз переддвiр'ям повернення Великого
Порядку, з кiнцем страхiтних i ганебних часiв.
Принцеса Елiза тихо дякує й чудно, пильно дивиться згори на пiдведене,
осяяне глибоким, невтримним захватом, класично гарне лице в рамцях
посрiбленої чорно-синьої бороди.
- Тiльки, на жаль, пане Шторе, тяжкими жертвами доведеться оплачувати
це повернення.
Ганс Штор, вклякши у поштивостi, суворо й грiзно трусить головою.
- Для Вiчного Порядку немає, ваша свiтлосте, тяжких жертв! Правда вища
над усе, ваша свiтлосте!
Принцеса ще пильнiше й ще чуднiше дивиться на Ганса Штора.
- Боюсь, пане Шторе, що вам особисто доведеться принести тяжкi жертви.
Ганс Штор iще непохитнiше, ще рiшучiше стрiпує головою.
- Для Вiчного Порядку немає тяжких жертв, ваша свiтлосте! Нема нiчого
особистого, коли мова мовиться про вiчнi закони. Тiльки радiсть! Накажете
подати їсти, ваша свiтлосте?
Принцеса Елiза помалу крутить головою - нi, вона не хоче їсти. А чи не
бачив пан Штор графiвни Труди?
Пан Штор не бачив i озирається, немовби збираючись негайно бiгти шукати
її.
У ту ж мить до ганку пiдкочує авто, i з нього трудно й помалу вилазять
старi Елленберги. Ганс Штор прожогом кидається помогти висiсти й привiтати
з великим радiсним святом.
Але принцесi Елiзi видно, як старий граф спочатку не розумiє, потiм
умить спалахує гнiвом i важко йде в дiм, пiдтримуючи пiд руку графиню. А
Ганс Штор суворо й непохитно йде за ними.
Принцеса Елiза швидко виходить iз кiмнати: старi повиннi знати, де
Труда.
В холi, притиснувши Ганса Штора спиною до величезного камiна,
перегнувши до нього масивне костисте тiло, старий граф грiзно трусить
папiрцем перед самим лицем рiвно витягненого управителя.
- Ви - злочинець, Шторе!
- Чим же я злочинець, пане графе?
- Ви - злочинець, Шторе! Злочинець, я вам кажу!
- Чим же я злочинець, пане графе?
- Ви - жорстокий, безсердечний злочинець, Шторе!
Принцеса Елiза швидко пiдходить i обережно торкається плеча старого
графа. Вiн повертає до неї стрiхасте, гнiвно посiрiле лице й зараз же
рукою з папiрцем i показує їй на зацiпенiлого в суворiй упертостi
злочинця.
- Полюбуйтеся! Знаменитий зразок фанатичного релiгiйного бузувiрства.
Та ви - божевiльна людина, Шторе, ви це розумiєте чи нi?
- Чим же я божевiльний, пане графе?
- Ха! Чим вiн божевiльний! Його дiтей, його рiдних дiтей убивають, а
вiн трiумфує. Це - не божевiлля? Порядок? Та пiдiть ви за Берлiн, бiдний
ви чоловiче, пiдiть подивiться, який порядок принесли з собою вашi
спасителi. Поле трупами всiяне. Тисячi, мабуть, невинних мирних людей
розтоптано, покалiчено. Спасителi?! Вбiйники! Розбiйники! Чого їм треба
тут? Хто їх прохав нас рятувати? Такi божевiльнi, як ви? Га?
Принцеса Елiза нiколи не бачила старого графа в такому станi. Раз у
раз, навiть у найтяжчi моменти катастроф, масивно стриманий,
по-фiлософiчному насмiшкуватий, тепер йому аж голова труситься вiд
обурення.
- Вибачте, графе, я хотiла вас спитати...
- Порядок?! Це такий порядок вони несуть? Смерть, смерть, смерть! За
все смерть. Та яке вони мають право, азiатськi розбiйники, вдиратися на
нашу землю?! Та ганьба вам, Шторе, ганьба вам, старому солдатовi! Та ви
повиннi хапати нiж, сокиру, дубину й бiгти бити, виганяти цих розбiйникiв,
а не трiумфувати, що вони ваших дiтей убиватимуть. Чуєте ви?!
Ганс Штор, весь вирiвняний, закам'янiлий, стоїть непорушно з
блiдо-сiрим, як iз вапна вилiпленим лицем.
Принцеса Елiза знову легенько торкається кiнчиками пальцiв плеча
старого графа.
- Вибачте, графе, чи не можете ви менi сказати...
- Сонячна машина?! Та хоч би ми тут пекельнi машини вживали, що їм до
того? Та, може, ця машина в мiльйон разiв краща за весь їхнiй i ваш
Порядок, Шторе, знаєте ви це? Вiд сьогоднiшнього ж дня я вживаю Сонячну
машину. Чуєте, Шторе? I нiяких менi комiтетiв у домi! Нехай посмiють
явитися сюди вiднiмати її в нас. Сам своїми оцими нiкчемними руками буду
боронитися. А ви можете йти до них i газом та смертю робити Порядок.
Можете! Швидше! Бiжiть! Чого ж ви стоїте: це ж непослух! Усi "здоровi
елементи" повиннi "активно помагати". Помагайте ж, карайте мене й своїх
дiтей смертю. Трiумфуйте, Шторе!
Ганс Штор не трiумфує, але раптом з усiєї сили з лютим розмахом скидає
руками, впивається ними собi у волосся i без дозволу графа, розтоптавши
Порядок, швидко виходить iз холу.
Старий граф уражено дивиться вслiд управителевi й трудно, волосяно сопе
настовбурченими вусами.
Тодi принцеса Елiза рiшуче бере старого за руку вище лiктя й сильно
стискає її.
- Графе, ви не можете менi сказати, де Труда? Велика притихла постать
од цього невеличкого слiвця зразу мiняється: жваво повертається й швидко
встромляє в принцесу вколотi тривогою очi.
- А що таке?! Що сталося?!
- Нiчого, нiчого не сталося. Я тiльки питаю, ви не знаєте, де Труда?
- Вона з Максом 'поїхала до своєї Комуни на нараду. А що таке?
Небезпека?
- Нi, нi, нiчого, абсолютно нiчого. Менi треба її бачити в однiй
справi. Дякую, графе! Графе Елленбергу, ми зараз їдемо до Комуни!
Граф Адольф стоїть у кутку холу й уважно розглядає з дитинства знайому
йому до найменшої рисочки картину - "Зустрiч" Кунца. його нiтрошки не
обходить розмова батька iз Штором, вiн собi чекає на принцесу. Можна
їхати? З охотою!
- Але, напевно, ваша свiтлосте, нiчого такого не сталось?
- Нiчого, нiчого, запевняю вас! Будьте здоровi й спокiйнi, графе.
Iстинно з охотою й радiстю їде тепер граф Адольф по iдiотську коронку.
"На нараду!" Значить, там тепер уся банда зiбрана докупи. Краще й не
треба. Спасибi коронцi, спасибi милому, збитому на старiсть iз пантелику
батеньковi.
А принцеса навiть капелюша нiякого не бере - так iз непокритою червоною
короною волосся й сидить на бричцi, вся нетерпляче витягшись до своєї
коронки. О, що тепер коронка, коли он тi грiзнi орли в небi тримають у
кiгтях своїх iншу корону, яку хутко-хутко спустять їй на голову. Дурненька
дiвчина, вона навiть не дивиться нi на що, не бачить, що дiється.
- Ваша свiтлосте, я дуже дякую вам за те, що ви наказали менi лишитися
з вами. Тепер i друге завдання, покладене на мене, я, напевно, виконаю.
Голова принцеси живо повертається до графа Адольфа. I принцеса Елiза
бачить лукавий, тримкии од стриманого захвату смiшок у сiреньких очах.
Її свiтлiсть не розумiють? А нарада? Всiх, значить, одним заходом, як
мишей у пастцi, можна забрати. Знаменито, прекрасно, краще й бажати собi
не можна!
Принцеса Елiза вiдвертається. Бiдна, дурненька дiвчина, вона нiчого,
крiм своєї тривоги за нещасну коронку, не вiдчуває.
- Будь ласка, графе, пiдганяйте коня, вiн надзвичайно помалу бiжить.
- Стомився, ваша свiтлосте, вiд ранку не годований. Но-о, ти! А
дивiться, ваша свiтлосте, яка шамотня серед райських мешканцiв! Ага,
голубчики! Нi, вибачте, не втечете нiкуди. Тiнi Минулого? Хе хе!
- Я вас дуже прошу, графе, пiдганяйте!
Граф Адольф незграбно стьобає по кiстках коня, шарпає вiжками й
труїться захватом, не перестаючи бiгати очима ио вулицi й по небу. Вулицею
ж вiд дому до дому бiгають люди, висовуються з вiкон, перегукуються,
безладно, безпорадно готуються до чогось їм невiдомого й страшного.
А в небi владно, мовчки, безшумно кружляють орли, зiрко стережучи
здобич.
Аж ось нарештi Трудина вiлла. Ну, розумiється, тут нарада. Екiпажi,
двоколеса, авто. Розполохана райська комашня облiпила ганок i навiть усю
вулицю перед будинком. Хе-хе, свято скiнчилося трошки несподiваним
номером?
Граф Адольф зупиняє коня й поштиво передає вiжки її свiтлостi.
- Тiльки прошу вас, графе, нi слова не кажiть Трудi, в якiй саме справi
я хочу її бачити. Будь ласка!
- Слухаю, ваша свiтлосте.
Граф Адольф iзлiзає з брички й м'якими, влазливими кроками просувається
в юрбу.
Принцеса Елiза сидить iз вiжками в руках, рiвно, високо, тримаючи
голову й заплющивши очi. Круг неї стоїть тривожний, збентежений гомiн
голосiв, безперестанний нервовий рух тiл, суперечки, вигуки. На неї
здивовано поглядають, навiть зачiпають її похнюпленого смiшного коня. А
вона сидить, не рухаючись, не цiкавлячись нiчим, тiльки час од часу
розплющує очi, пошукує ними по юрбi й знову заплющує.
- Елiзо! Що сталося?! В чому рiч?
Принцеса Елiза швидко розплющує очi- до неї знизу дивиться стривоженими
бронзово-карими очима в золотих iскрах смугляве хлопчаче личко. Воно все
горить темним рум'янцем
пiдняття, уста темно-червонi, аж фiалковi, як перестигла вишня.
Принцеса Елiза просить графа Адольфа вiдiйти набiк - вона хоче
поговорити з графiвною без свiдкiв.
- Ви можете, Трудо, на хвилинку сiсти поруч зi мною?
Ну звичайно, Труда може!
Раз, два! Крякiт брички, трiск ресор - i чекаючi бронзовi очi .вже
нетерпляче шарпають уста принцеси.
- Ну, Елiзо? Що?
Принцеса Елiза на мить спускає погляд на вiжки, потiм обводить ним
спiднизу круг брички (граф Адольф скромно стоїть бiля купки й
прислухається до запальної суперечки) i переводить його просто не чекаючi,
незвично серйознi очi Страховища.
- Насамперед, Трудо, ви повиннi менi дати слово, що нi одна душа не
знатиме, що я вам сказала те, що зараз скажу Так?
Труда здивовано хитає головою - ну, хай так.
- Ну, даєте слово?
- Ну, добре, даю, коли це вам хочеться. Тiльки..
- А тепер iдiть зараз же до ваших i скажiть, щоб усi негайно зникли й
поховалися Не пiзнiш, як через двi години, всi будуть арештованi...
Особливо повинен берегтися... доктор Рудольф. Особливо. Iдiть. Але
пам'ятайте: хто сказав вам це - нi одна душа не повинна знати. Чуєте,
Трудо?
Труда вражено, мовчки розглядає лице принцеси в червоних плямах i з
здертою смугою на вилицi, з якої зсипалася пудра.
- Звiдки вам це вiдомо?
- Звiдки - це не має значення. З найповнiших джерел.
- Чекайте, Елiзо, я не розумiю: ви ж iз ними? Ви ж напевне з ними?
Правда?
Принцеса Елiза нудно й гидливо морщиться.
- Трудо, це питання не має нiякого вiдношення.
- Але я ж не розумiю: для чого ж ви нас попереджаєте? Як же не має
вiдношення?!
- Ви менi не вiрите?
I на зашерхлих, зблiдлих устах принцеси викривлюється неохочий,
стомлений усмiх.
- Ой Елiзо! Але ж я пс розумiю!
- Не завсiгди ми розумiємо вое, що дiється в нас самих, не те що в
других, Трудо. Може, колись зрозумiєте, а може, i нi. А тепер iдiть,
Трудо, i пам'ятайте ваше слово.
Принцеса Елiза простягає руку, i той самий неохочий, стомлений i нiби
насмiшкуватий усмiх стоїть їй i в очах.
Труда рвучко, сильно хапає руку, стискає до болю у власних пучках i
мовчки швидко злiзає з екiпажа. Але, ставши на землю, -повертається й
пiдводить до принцеси нахмуренi очi.
- Елiзо! Я - поганка! Це ви можете собi запам'ятати. А ви - дуже
хороша. Прощайте!

Але, зробивши два кроки, раптом знову повертається.
- Елiзо! Я слова не можу додержати. Чесно заявляю. Я скажу Рудi. Рудi я
не можу не сказати. I, коли давала слово, брехала, бо знала, що Рудi
скажу. Нiкому, навiть Максовi не скажу, а Рудi скажу. Можете мене лаяти.
Будь ласка. Це - пiдлiсть, але факт.
Дивна рiч: якою дитячою гарячою рожевiстю зашарилося змарнiле лице,
затопивши навiть чуднi червонi плям?.. Так наче не Труда призналася в
пiдлостi, а спiймала принцесу на нiй.
- О Трудо, я вас прошу саме докторовi Рудольфовi...
- Та Рудi нiкому не скаже ж, Елiзо! Даю вам слово! От тут найчеснiше
слово даю, Елiзо! Можна? Можна? Рудi повинен усе знати! Як ви цього не
розумiєте?
Елiза прикушує губу й якийсь мент хмарно мовчить.
- Я нiколи не думала, що ви можете так легковажно ставитись до свого
слова. Звичайно, я не маю сили вас примусити. Але...
- Я ж вам сказала, що я - поганка.
- Ах, Трудо! Ну, все одно. Iдiть швидше! Чекайте одну хвилинку! Як же
тепер буде з помешканнями?
Доктор Рудольф не може ж тепер iз своєю жiнкою переїхати додому.
Труда непорозумiло ширить очi.
- З якою жiнкою?!
- Ну, з тою панною Iрмою... чи як її?
- Ах, Iрмою? Вона йому зовсiм не жiнка. I взагалi... Ах якi там тепер
Iрми!
Труда махає рукою i швидко йде в юрбу.
Коли граф Адольф пiдходить до брички, вiн, не питаючись, уже бачить, що
коронка Зiгфрiда врятована. Замiсть напруженої скупченостi, неуважностi,
чудного байдужжя в усiй постатi її свiтлостi чується полегкiсть. На лицi
тихе рожеве сяйво.
- Улаштовано, ваше свiтлосте?
- О, цiлком. Тепер хай буде, що буде! Тепер можна їхати.
Граф Адольф поштиво перебирає вiжки з рук принцеси й нетерпляче
повертає коня.
О, тепер i вiн може їхати: вся найвища Рада тут, усi найактивнiшi члени
Вiльної Спiлки, всi цi iнаракiсти, анархiсти, комунiсти, Мертенси,
Геферти, вся банда честолюбцiв, що на нещастi нацiї примостилася творити
собi славу. Нараду щойно розпочато. Тягтиметься, розумiється, в цих
балакунiв не менше як двi-три години. Кожному ж треба погарцювати на
свойому кониковi перед iсторiєю.
Слава i подяка милiй славетнiй коронцi Зiгфрiда!
***
У вухах iще гуде мiльйонове ревище зойку, в д
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.