Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
м реготом i бiскаєю, сплять
бiднi "переможцi". А серед них чуйно стережуть їхнiй сон чорно-жовтi, такi
"страшенно милi" "переможенi".
Коли ж скiнчиться смiх i настане плач? I чи настане ж хоч тодi царство
Вiчного Порядку? Чи боротьба, трiумф i плач є вiчна доля людства?
Ах, коли б уже якийсь кiнець!
Але кiнця не видно. Боротьба розгорається. Безшумна, невидна, чудна,
неймовiрна.
Граф Адольф уже не миє нiжно-хижим рухом руки, ласуючи з от-от-от
перемоги. Принц Георг не ступає таким певним точним кроком, нiби вимiрюючи
ступнi до трону. Все зруйнували проклятi дикуни, все! Не знати, вiд чого
починати треба. Але вiд чого не почнеш, воно тiсно зв'язане з iншим, а те
все iнше в руїнi. Що є, чого нема - невiдомо. Нiякого ж пiдрахунку не
можна зробити. Пустеля, дика пустеля з караваном героївi А нахабство
дикунiв росте з кожним днем. О, цi пiдлi боягузи не смiють виступити
одверто, цi раби не мають одваги вхопити руками батiг, що лупить їх. Нi,
вони цiлують, лижуть його, щоб вiн розм'як. О, вони доцiлуються! Вони
досмiються й дограються разом iз своїм калiкою Рудольфом Штором!
Принцеса Елiза, спустивши очi, знизує плечима. Вона не розумiє, в чому,
власне, рiч? Ну, сонцеїсти виступили б одверто, то що було б? Видушили б
усiх газом i промiнням? Ну, i що ж iз того? Яка ж рацiя такого кiнця? В
чому рiч? Трудно вiдновити вiдразу все життя? Так, очевидно, помилку
зроблено з самого початку. Очевидно, не вiд того кiнця починати треба
було. Але при чому ж тут сонцеїсти, Рудольф Штор i тому подiбне?
Принц Георг не вiдповiдає. Надзвичайно дивна iсторiя: як тiльки
торкається оправа чи мова Рудольфа Штора, все якось чудно виходить. Якась
вiчна вперта мовчазнiсть на згадку про цього кретина. Дивна невдача з
арештом Найвищої Ради якраз пiсля того, коли принцеса шукала в графiвни
Елленбергiвни коронку Зiгфрiда. Розумiється, нiчого, абсолютно нiчого
закинути не можна, але щось тут та є.
Принц Георг сталевими холодними очима дивиться просто в лице Елiзi.
(Якi негарнi фiалковi жилки на баньках).
- В чому рiч, кузино? Добре, я вам скажу, в чому рiч. Перше - нi в
однiй галузi господарства ми не зробили нiякого поступу. Весь час ми
товчемось на мiсцi. Друге - в населення нема нiякої волi до працi. В усiх
сферах злiсний, нахабний саботаж. Тiльки свiтло, воду й вугiль вони
пiддержують. Отже, ви розумiєте, при чому тут сонцеїсти. Третє - армiя
розкладається з кожним днем Нiякi кари, нi труїння не помагають, а тiльки
викликають глухе обурення. Четверте - кожний зайвий день такої тактики
веде до неминучої загибелi.
- А якої ж тактики треба?
Принц Георг не зводить холодних надушливих очей iз лиця принцеси Вiд
цього погляду принцеса легенько постукує пальцями правої руки по долонi
лiво!
- Якої? Такої, якої вже вживає захiдноєвропейська й американська
експедицiя: в кожному великому мiстi перед кожним будинком повiшено по
двоє сонцеїстiв. В Парижi ж, крiм того, видушено газом цiлий квартал. А на
площах повiшено всiх французьких Рудольфiв Шторiв.
I холод'нi сталевi очi ждуть. Пальцi правої руки вiдразу перестають
постукувати по долонi лiвоi.
- Це... правда?!
- Я не маю нiяких пiдстав хвилювати вас неправдою, кузино.
Пальцi знову сильно клацають по долонi. Куточки очей рiзко
загострюються.
- А результати?
- Результати будуть, напевне, якнайкращi. Вiдомостi прийшли тiльки
сьогоднi. Коли Сукурамi буде далi наполягати на своїй тактицi, я не ручусь
за цiлiсть армiї. I за його життя.
- Значить, ви гадаєте, що тут так само треба прикласти тi методи, що в
Америцi й у Францiї?
- Ще лютiшi. По чотири сонцеїсти перед кожним будинком! Видушити газом
два квартали!
- I солдати схочуть виконати такий наказ?
- Схочуть. Армiю прочистити. Всi зараженi елементи винищити.
Розстрiляти прилюдно.
- I ви гадаєте, що сонцеїсти спинять саботаж?
Що спокiйнiший i жорстокiший голос принцеси Елiзи, то твердiший i
непохитнiший голос принца Георга.
- Не маю нiякого сумнiву. Але всiх привiдцiв, коноводiв, усiх Рудольфiв
Шторiв у першу чергу повiсити на площах. Усi друкарнi позаймати вiйськом;
нiяких вiдозв, оповiсток, нiякого змiсту вiд недозволених органiзацiй до
населення не допускати. Розбити їхню змову й органiзацiю.
Принцеса Елiза втомлено й нудно витягає й злегка заломлює руки.
- Ну, що ж? Тiльки чи не помиляєтесь ви, гадаючи, що солдати схочуть
вiшати людей без видимої вини. А раптом це викличе бунт у самiй армiї?
- Чому ж у Францiї й Америцi не викликало?
- Може, там населення поводилось iнакше, вороже. А тут при цiй тактицi
наших сонцеїстiв, менi здається, такi способи... рiч небезпечна. В кожному
разi рискована.
- Iншого виходу немає, кузино! I чи хочемо ми з вами, чи нi, а Союз
Схiдних Держав мусить iти на всякий риск. Або ж . загинути. Вибору немає
Мирнi способи не дають нiяких результатiв. Або тiльки ще бiльшу шкоду.
Принцеса Елiза якийсь мент задумливо-жорстко мовчить.
- Ну, що ж?.. Як швидко може бути змiнена тактика?
- Цими днями. Кожний зайвий день - зрiст небезпеки. I без нiяких
сантиментiв - рiшуче, блискавично, безмилосердно. При гангренi треба
хiрургiчного ножа, а не гомеопатi!
Принцеса Елiза знову мовчить. Потiм стомлено простягає руку принцовi
Георговi й просить їй вибачити - вона сьогоднi почуває себе трохи недужою.
Принц Георг нехапливе, акуратно й точно замикає переносний телефонний
апаратик, вiшає його через плече й прощається. А очi сталево й настiйно
дошукуються чогось на блiдому схудлому лицi з загостреним костяним овалом.
***
Макс не що iнше, як старий жорстокий лицемiрний трупоїд. Це ясно.
Поведiнка гiдна звичайнiсiнького рабовласника, чо ловiка старого режиму.
Але коли вiн гадає, що Труда буде ганятися за ним, розшукувати його,
благати прощення невiдо мо за яку провину, то прекрасний трупоїд трошечки
помиляється. Коли ж вона щодня заїжджає додому й до Штабу Найвищої Ради,
то з боку Макса було б просто смiшною самовпевненiстю думати, що це
робиться ради його милої розвезе ної посмiшечки, якою вiн iнодi зводить
привiтати свою "єди ну, нiде нiкому не повторну любов. Є досить багато
важнiших за посмiшечки речей, ради яких треба не тiльки до Штабу
заїжджати, але й у саме пекло поїхати, коли це треба. I в пекло, i до
салону Iрми, i куди хоч! I нiякi трупоїдськi посмiшечки її не зупинять.
От i тепер вона їде додому Ну, i що ж з того? Зовсiм же глупо б думати,
що вона сподiвається застати тут Макса. Макс дома не живе, i нiколи навiть
не заїжджає. I чого ради заїжджати? Щоб заарештували? Ясно ж, що Труда їде
iпросто, щоб побачитися з батьком, з мамою, з панею Штор. А головне з
батьком, бо це ж цiлком непотрiбна необережнiсть: iти до Сукурамi, до
самого Сукурамi, щоб "нарештi, по совiстi запитати цього азiата, чого йому
тут треба". Коли б Макс хоч крихiтку iнакше поводився, можна було б... А
втiм, хай Макс поводиться собi, як хоче - вона сама може роз'яснити
батьковi, що нiякої потреби для вiзиту до Сукурамi немає. Хутко-хутко.
Сукурамi сам переконається, що йому тут робити нема чого.
I дiйсно, Труда забiгає до мами, до панi Штор, нi слова не згадує про
Макса й цiлком категорично запевняє батька, що ще кiлька днiв - i вiд
милих жовто-чорних гостей i слiду не буде в Берлiнi. Розумiється, батьковi
вуса, як звичайно, ворушаться усмiшкою: старi люди страшенно люблять бути
скептиками. Але хiба ж вiн може справдi мiркувати як слiд, сидячи в
кабiнетi й нiчого не бачачи?
Навiть до милої хорошої трупоїдки Елiзи встигає забiгти. Ну, цiй уже й
її трупоїдський бог велiв скептично посмiхатися. I не тiльки ж скептично,
а ще, подумайте собi, немовби з жалем якимсь, iз сумом, iз чудним гнiвом.
- Елiзо! Та ви, я бачу, нiчого не знаете й не розумiєте. Ну, запевняю
вас, що ви нiчого не знаєте. Ви сидите тут, як у монастирi, i, як усi
черницi, гадаєте, що свiт увесь страшними чортами засiяний. Але, хоч,
може, вам цi чорти iприємнi, я все ж таки мушу вас розчарувати:
нiякiсiньких чортiв! Ну, правда ж, правда! Посмiхається. Ну, їдьмо зi
мною, я вам покажу, якi це чорти. Хочете? Нi, серйозно: подивiться ви хоч
раз, що дiється в Берлiнi, гляньте на ваших чортiв, а тодi... хитайте
головою.
Але трупоїдка все ж таки хитає головою - хоч що б їй Труда показала на
вулицях Берлiна, вона однаково буде посмiхатися. I нема чого їй їхати
дивитися на те, що тодi не має сутнього значення.
- А що ж має сутнє значення? Що? Нi, я не розумiю, Елiзо, що ж має
сутнє значення? Ну, добре! I те, що навiть офiцери вашої армiї вже їдять
сонячяий хлiо та днями й ночами сидять у наших салонах, i це не сутнє? Нi?
- Нi, Трудо, i це не сутнє.
Господи, яка страшна, запекла рiч трупоїдство! До чого слiпа, вперта й
смiшна. Сил немає балакати.
- Ну, слухайте, Елiзо, знаєте що: нумо зараз поїдьмо до нашого салону.
Ви подивитесь на ваших офiцерiв, послухаєте їх, розпитаєтесь i тодi
скажете, чи сутнє це, чи нi? Хочете?
Нi, Елiза не хоче нi бачити, нi слухати нiяких офiцерiв.
- Ну, просто хоч iз цiкавостi. Невже ж вам не цiкаво подивитися на
розпусту сонцеїстiв, на їхнi "цинiчнi й гидкi" способи боротьби з вами?
Ну, подивились би хоч на колишнiх трупоїдок i побачили б, якими вони
безнадiйно погиблими сонцеiстками поробились. Таки нi? Познайомила б я вас
iз Iрмою, нареченою Рудi. Послухали б, як вона спiває. Сьогоднi й Рудi,
здається, туди приїде. Вiн так хотiв би вам подякувати за вашу осторогу.
Мертенс, мабуть, буде. Може, i Макс буде з Рудi. Але Макс, звичайно, нi
для кого не має особливого iнтересу. Ну, Елiзо!
Ох, здається, трошечки-трошечки захиталася трупоїдська непохитнiсть?
Який iнтерес в очах засвiтився.
- Нi, Трудо, як воно менi не цiкаво, а, справдi, я не можу. Коли
говорити серйозно, то ви ж повиннi зрозумiти, що менi не випадає бути в
сонцеїстському салонi, де нашi офiцери роблять злочинства.
Труда розумiє. Дiйсно, не випадає. Не подумала. Хм. Шкода.
- Елiзо! А знаєте що? Ви можете не бути з усiма. Ви будете сидiти в
сусiднiй кiмнатi й усе бачити крiзь склянi дверi. А вас не видно буде. От
тiльки розмов, може, не буде чутно? Але музику й спiв буде добре чути. А
головне - все видно буде. Добре? Нiхто-нiхто не знатиме. Даю слово. Тiльки
одна Iрма - вона ж хазяйка дому. Але я вам обiцяю, що вона присягнеться нi
однiй душi не говорити Гайда, га? Ану!
Принцеса Елiза якийсь мент сидить непорушне, примружено дивлячись у
далеку-далеку далечiнь. I вмить рвучко пiдводиться.
- Ну, добре! Їдьмо!
- Браво, Елiзо! Оце по-нашому!
Труда вiд дому з усiєї сили жене свого "понi", малесеньке, чепурненьке
авто (колишнiй подарунок чорно-срiбного лицаря) - хто знає, чи не роздумає
собi ця свiтлiсть. От уже знову сидить, як у лубок затиснена. Вся вона все
життя своє, як у лубку, сидить. На мент вирветься з нього, стане людиною й
знов кається вже, що поїхала? Боїться за свою королiвську гiднiсть?
- Ну, де ж чорти, Елiзо? Га?
Небо над Берлiном для холодку запнуте легеньким сiрим серпанком.
Передвечiрнє сонце жмуриться крiзь нього тьмяною задумою. Безвинно, миряо
пропливають вартовi лiтаки.
Задума, серпанок тишi й тут, унизу, по мирних, тихих вулицях. Авто
тихше, м'яко, безшумно, як човен, пливе асфальтом. Дзвiнкий дитячий щебет
у скверику; журний клекiт рояля; закотистий заразливий смiх iз високих
вiкон.
Елiза не вiдповiдає. Ага, це - аристократичний квартал. Тут чортiв не
може бути. От там, у центрi, у торгових i промислових ковбанях, от там
вони!
Труда торкає понi, - i камiнчики, гiллячки, кинутий папiр починають
швидко цокати пiд жвавими колесами. Вже частiше та частiше миготять
суцiльнi смуги вивiсок; на тротуарах народу бiльше; за столиками
ресторанiв сидить весела смiхотлива публiка Туди й сюди iз шипучим рипом
проскакують авто, добродушно гуркочуть напiвпорожнi трамваї. Серед
цивiльного рiзнокольорового одягу то тут, то там - цитриново-жовтi й
блакитно-бiлi вiйськовi френчi. А з них мирно, доброзичливо стирчать
шоколадовi, шафрановi, густо-чорнi i синювато-смуглявi обличчя. От група
рiзнокольорових пик стоїть якраз на розi. Труда привiтно, весело махає їм
рукою. Шоколаднi лиця блискають баньками, зубами й радiсно вiтають
по-вiйськовому.
Принцеса Елiза кидає скоса очi на лукавий смуглявий профiль iз
притупленим кiнчиком носа.
- Ви думаєте, Елiзо, це мої "клiєнти"? Абсолютно нi. Я їх зовсiм не
знаю. Але кожна сонцеїстка повинна вiтатися з нашими визвольниками. Такий
у нас звичай, ваша свiтлосте.
Понi розмашистим гоном завертає в iншу вулицю. Тут iще люднiше. Дверi
магазинiв широко розчиненi, на порогах стоять прикажчики й галантно
запрошують публiку досередини. Публiка галантно вклоняється! А зсередини
стрибками вибухає загониста, гунява, пiдмиваюча музчка, i видно парочки в
безжурному танцi.
I тут так само шоколаднi й шафрановi лиця в бiлих i жовтих френчах. I
так само блискають баньками й зубами привiтнi, простi, веселi.
Але її трупоїдська свiтлiсть сидить у свойому лубку, i все це не має
для неї "сутнього значення".
От крадькома за жiнкою пiрнає у ворота дрiбно-кучерява, як напудрена
густою сажею, потилиця солдата "визвольної" армiї. Елiза, розумiється,
бачить це своїми власними очима, бачить удень, що дiється майже на очах
всiх. А що ж то дiється вечорами?
- Ви знаєте, Елiзо, яка маса дезертирiв у вашiй армiї? Нi? Спитайте
Сукурамi або принца Георга. А було б iще бiльше, коли б не ми! Так, так,
панi добродiйко, ми, сонцеїсти, рятуємо вашу армiю! Ми весь час умовляємо
не кидати армiї, не дезертирувати.
Ах, от фабрика. Показати б її свiтлостi, що це за весела промисловiсть
настала - так хiба ж це має для неї сутнє значення?
- В кожному
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.