Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
зi, Елiзо, щось нiяких чортiв не видно? Га?
Елiза так само загадково "лубково" мовчить. Мовчить, але зеленi
скупченi очi уважно ходять по обох боках вулицi. Так, так, будь ласка,
вишукуй. Полюбуйся знаменитим витвором твого Георга. Ух, як вiдновлено
"цивiл'зацiю"! А яка грiзна охорона Порядку! А який гарячковий рух i праця
установ i пiдприємств! Майже кожна з музикою й танцями. I якi щасливi
фiзiономiї в цивiлiзованих пiдданих його величностi!
- Весело? Правда, Елiзо? А яка панiка була першi днi окупацiї
Пам'ятаєте?
Принцеса Елiза, не повертаючи голови, гостро кидає.
- Пiсля веселостi iпанiка буває ще страшнiша.
- Можливо Тiльки ми не почуваємо потреби таких змiн. Нам i так добре.
Її свiтлiсть зводять мовчати. Бiдна Елiзонька, вона потiшає себе
загрозами Але до якої ж мiри впертiсть! Ну, чекай, чекай, от зараз тебе
потiшать свої "стовпи вiрностi".
Авто звертає, нахиляє Труду на Елiзу, пiдпливає до високих
залiзно-граткованих ворiт i зупиняється. Труда нахиляється, довбається
руками пiд стерном i пiдводиться з чимсь блискучим у руцi.
- Тепер можна злiзати. Авто не вкрадуть. Це тут, Елiзо. В саду.
Чудесний будиночок. Правда? Надзвичайно зручне й затишне мiсце для салону.
Ви не соромтесь, Елiзо, колись у цьому крихiтному палацику Iрма приймала
всяких королiв. I не бiйтесь, у мене ключ, ми пройдемо тихенько, нiхто нас
не побачить.
Але для бiльшої непомiтностi Труда, вiдмикаючи дверi, прикушує губу й
навшпиньках iз прикушеною губою, озираючись на Елiзу й балансуючи руками,
швиденько переходить хол. Бiльшої готовностi з її боку зберегти тайну
вимагати неможливо.
В маленькому салонi вона так само таємно, з прикушеною губою зашморгує
портьєри на вiкнах i замикає на ключ широкi склянi дверi до великого
салону. От тепер приємна затишна пiвтьма, нiчого з салону сюди не видно.
Ну, тiльки поставити сюди бiля дверей фотель, вiдхилити трохи портьєру -
можна бачити весь великий салон. I спокiйно собi сидiти - сюди нiхто не
може увiйти. Ах, так! Познайомити ж Елiзу з Iрмою!
Елiза й через хол iде рiвно, не поспiшаючи й не колихаючись
навшпиньках. I тут спокiйно, мовчки пiдсуває фотель до дверей i сiдає.
Коли Труда зникає, гомiн з салону стає чутнiший. Принцеса Елiза
обережно вiдхиляє портьєру й дивиться. Багато зеленi, латате листя,
колони, блиск люстр, косий широкий промiнь сонця на однiй стiнi. Голi
плечi й руки жiнок, кудлата шевелюра негра з фiалковими губами, спини
вiйськових френчiв, знову жiночi оголенi шиї, руки. (I нiяких же цивiльних
немає!) Надзвичайно бiлi зуби на темному фонi; труситься бiлявий локон од
смiху. Два жiночi профiлi весело, завзято дзьобають високого гарного
чоловiка у вiйськовому одязi, наступають, вимагають. Вiн з якоюсь тихою
величнiстю обороняється, всi троє раптом озираються - Труда. Мило,
по-хлоп'ячому подає всiм руку, пiдхоплює пiд руку один iз профiлiв i
одводить убiк, а сама все озирається по залi, шукаючи очима. Мабуть, свого
Макса. Дама - очевидно, Iрма.
Принцеса Елiза встає й одходить од дверей. Шкода, що мало свiтла в
кiмнатi. Треба стати ближче до вiкна, до смуги свiтла з-помiж портьєр.
Дiйсно, Труда й Iрма зразу попадають у цю смугу. Iрма ж трошки набiк
голову вiдхиляє, щоб ухилитись од свiтла й бачити принцесу. А очi,
справдi, двi кришталевi тарiлi, як казала Труда, величезнi, срiбно-сiрi,
стрiлчасто-блискучi. I чистi-чистi, як вишлiфуваний кришталь.
Вона надзвичайно рада такiй несподiванiй гостi. Вона була б iще
щасливiша, коли б не серед таких умов довелося прийма ти її свiтлiсть, але
вона цiлком розумiє бажання принцеси й сподiвається, що iншим разом вони
будуть бачитися в iншiи обстановi.
А посмiшка невинна, ясна, п'ятилiтньої дiвчинки. Тiльки що в неї
схiдного - це тiльки Трудi вiдомо. Носик iз горбиком i чорне блискуче
волосся?
- Ну, ви, Iрмо, вже йдiть, iдiть, а то вашi приклонники ще сюди
забiжать, вас шукаючи. Скажiть Максовi, що я тут. Має час утекти. А я
представлю принцесi декого з наших гостей. Рудi принцеса знає, можете його
не витягати з кутка. А iндуса пiдведiть трошки ближче до дверей - на нього
варто додивитися зблизька. А мiй китайчик є? Ну, ну, я сама побачу, iдiть!
Двi кришталевi тарiлi iскристо посмiхаються, горбатий носик привiтно
киває, I струнка тоненька постать тихенько вислизує з кiмнати.
Щось шепоче Труда, вовтузиться з фотелями й портьєрою. А в грудях
чогось ниє тоненький-тоненький бiль. I крiзь цей бiль раптом проривається:
- ...Iрма! Правда?
- Вибачте, Трудо, я не чула.
- Яка чудесна, я кажу, Iрма! Правда? Хiба не пара Рудi? Ну, скажiть ви!
- Прекрасна пара!
- Ну, розумiється! А от ви побачите, якими очима на неї дивиться iндус.
Не думаю, щоб вiн на свого бога Брагму так дивився. Нехай Iрма скаже йому
виступити з своїм полком проти всiєї армiї - думаєте, не зробить? Проти
всього свiту виступить. Вам добре видно, Елiзо?
- Дякую, добре.
Труда ще трошки ширше вiдпинає портьєру, присуває лице ще ближче до
лиця Елiзи й починає "представляти". Он той зализаний плискуватий монгол,
наче з води витягнений морж. Це - капiтан свiтляної батареї якогось там
їхнього полку. От негр iз Центральної Африки. Ну-шу-му-шу чи якось так
звуть його. Чудесний екземпляр. Правда? Їсть сонячний хлiб i страшно за
все дякує по-англiйськи. Йому хоч що скажи - насамперед дякує, хоч би
опитати, яка година.
А бiль усе ниє, ниє, росте - не чути вже нi веселого гомону з салону,
нi Трудиного шепоту. Ниє, ниє й iскриться кришталевими посмiшками. От вона
пiдходить до iндуса (А десь iз якогось кутка за нею, мабуть, слiдкують ще
однi очi!) Iндус кладе собi руку на груди й низько схиляє гарну величну
голову.
Але не дай боже, як Труда скаже йому, що вона тут! Тепер це абсолютно
неможливо.
- Вибачте, Трудо. Ви ж тепер дотримаєте свого слова? Ви не скажете
навiть докторовi Рудольфовi, що я тут? Нi?
Труда здивовано впирається очима в лице Елiзи - яке злякане, гарне,
хиже! Що з нею знову сталось?!
- Даю найчеснiше слово, Елiзо, що не скажу, що ви тут. Задоволенi?
Форма слова не зовсiм задовольняє принцесу Елiзу. "Не скажу, що в и
тут". А все-таки скаже, що хтось є?
Але чогось уже не хочеться виясняти цiєї неясностi. Ну, розумiється,
тепер вона не посмiє не дотримати свого слова.
Ага, от i Макс. Лiниво човгаючи ногами, пiдходить до мону ментальної
напiвголої Юнони з двома крихiтними японцями з обох бокiв. Японцi
задирають до нього розумнi личка й смiються великим рiдкими зубами.
- Ну, Елiзо, я на хвилинку покину вас. Менi треба сказати кiлька слiв
Iрмi в дуже важнiй оправi. Ви сидiть спокiйно, сюди нiхто не ввiйде.
Елiза мовчки хитає головою й повертається до салону. Iрми вже немає.
Зникла. Ну, розумiється, вона пiшла в куток до нього. Iндус же не смiє йти
за нею, стоїть i непорушно хитає головою другiй дамi.
Раптом збоку, з того кутка, якого принцесi не видно, чути музику. Гомiн
притихає, обличчя повертаються до кутка.
В тишу нiжно, лагiдно входить жiночий голос, увiходить, як невинна
п'ятилiтня дiвчинка, пiдкидаючись звуками рояля, обплiтаючи себе ними. Але
тут же на очах росте, мiцнiшає й ось уже криштально, сильно дзвенить. I
така радiсть, така трiумфальна переможнiсть у цьому дзвонi, що принцеса
Елiза заплющує очi й чує, як уся вона дзвенить болем.
Ляскiт оплескiв боляче ряботить тишу. Принцеса Елiза розплющує очi. В
куток через усю залу прожогом летить величний красунь iндус i зникає.
Величезний всевдячний негр плеще долонями й бiлими-бiлими зубами.
З-за одвiрка в полi зору з'являється Iрма. Вона, як од бджiл,
одмахується руками вiд iндуса, китайця та ще кiлькох постатей i тiкає.
Вона не буде спiвати. Не буде, не буде!
Розумiється, не буде, бо вона тiльки йому спiвала. А вiн же - вiдомий -
не догадався попросити ще. Десь сидить у куточку й невинними одвертими
очима здивовано водить по всiх.
I вмить принцеса Елiза чує, як фотель пiд нею, дверi, салон i вся вона
важко й холодно згойдуються з за того самого одвiрка з'являється
шкандибаюча постать. Моторошно, неймовiрно-рiдна, боляче-гарна, незграбна
й до зворушення, до вогкостi в очах соромлива. Вiн почуває оебе так
нiяково серед цих напiвоголених дам, на ньому таке простеньке убрання. От
вiн обережно й нiяково пригладжує повисмикане темне жабо.
Знає вiн чи не знає, що вона сидить тут, за дверима, й бачить його? Нi,
розумiється, не знає - хiба ж вiн мiг би так стояти й нi разу навiть не
подивитися на дверi?
А хто знає, може, й знає? А що не дивиться на дверi, так чого ж йому
дивитися, коли до нього так щасливо, так вабливо смiються через голови
кришталевi тарiлi?
Невже Труда таки не сказала?! I вiн не знатиме й не вчує, що для нього
сидить вона в цьому дурному фотелi?!
I невже не скаже? I вiн не прийде, не торкнеться очима, голосом її
витягненої до нього душi?
Нi, не прийде. От вiн нiяково, прохаючи, киває головою Iрмi. I от Iрма
вже летить, облiплена своїми бджолами, на його кивок - вона буде ще
спiвати.
Принцеса Елiза знову заплющує очi. Але вона вже не слухає спiву, ще
яснiшого, веселого, грайливого, вiд якого в негра танцюють бiлi зуби мiж
фiалковими, широко розтягненими устами Спiв родить веселий грайливий
гомiн, рух, смiх. А принцеса Елiза сидить, зiгнувшись у фотелi, заплющивши
очi. I такою почуває себе жалюгiдною, самотньою й смiшною тут, за дверима.
Раз би, раз роздягнутися догола душi, роздягтися до людини, стати одною з
тих веселих, простих, звичайних! I пiдiйти до нього, взяти за рукав,
сказати щось буденне-буденне.
А вона замiсть того сидить за дверима в пiвтьмi, пiдглядає, пiдслухає й
сьогоднi ж увечерi буде обмiрковувати з Георгом, як краще всiх їх
винищити.
Господи, невже це може статися?! Невже завтра, позавтра цi молодi,
веселi, незлi люди будуть непорушнi, задубiлi трупи? I вiн висiтиме десь
на площi, страшний, синiй, iз висолопленим iз рота язиком?! Що за абсурд?!
I як це вона могла двi години тому вiрити, що це може бути, i не думати
про це? Знати, вiрити - i не думати! Як це могло бути?!
А там, за дверима, безжурний, любовний, весняний гомiн. Там не знають,
не вiрять i не думають. I вiн не знає, що вона тут. А може, i знає, та
однаково сюди не прийде: це ще страшнiше. Господи, сказало Страховище чи
нi?
Знову музика. Гуняво-тужнi скрики маленької бiскаї. Принцеса розплющуь
очi. Пари знеможно, повiльно, безсоромно, нiжно злившись тiлами,
похитуються на мiсцi, як дивнi рiзнобарвнi квiти пiд подихом вiтру. Iрми
немає серед танцюючих. Вона там, у кутку, з ним.
Бiля дверей шарудiння. Принцеса Елiза спокiйно повертає голову и зразу
ж швидко пiдводиться: чоловiча постать! Серце стрiмголов летить униз, i
ноги м'якнуть: постать же за кожним кроком перехиляється ритмiчно на лiвий
бiк. її ще виразно в пiтьмi не видно, вона посувається обережно, але Елiзi
дихати трудно. Вона мiцно хапається за спинку фотеля й старається тримати
голову рiвно.
Шкандибаюча постать, трохи перехилившись наперед, вдивляючись у
принцесу Елiзу, пiдсувається щораз ближче та ближче. Уже видно блиски в
одвертих голих очах. I вмить доктор Рудольф укопано зупиняється, аж
одхитнувшись трохи назад.
- Принцеса?'
Значить, не знав, значить, не сказала Труда.
Принцеса Елiза холодно й коротко киває головою.
- Вибачте, ради бога, ваша свiтлосте. Я нiяк не мiг думати, що це ви.
Коли б я був знав, я не посмiв би.
- Пане докторе, прошу прийняти моє запевнення, що я винна в тiй
несподiванцi, яка вас зустрiла в цiй кiмнатi. Я дуже й настiйно просила
графiвну Труду нiкому про мене не казати.
Доктор Рудольф нiяково й схвильовано пригладжує жабо.
- Труда й не сказала, принцесо. Вона тiльки сказала, що в цiй кiмнатi я
можу побачити . дуже цiкаву людину. Коли б я був знав, кого саме, я б...
Вiн би був не прийшов!
- Пане докторе, ми з вами в рiзних таборах. Але прошу вiрити, що моя
присутнiсть у цiй кiмнатi викликана тiльки цiкавiстю, i...
- О ваша свiтлосте!
(Що вiн хоче сказати цим викликом? Що вiн не думає, що вона для нього
тут?!)
- ...i можете бути спокiйнi, що все, що я бачила тут, не буде вiдоме нi
однiй душi. А тепер...
Доктор Рудольф нахиляє голову. I через тс, що голова похилена, чи чого
iншого, але голос його тихий, хрипкий.
- В мене не було такої образливої думки про вас, ваша свiтлосте.
Навпаки, я вiд усiєї душi хотiв би подякувати вам за за ту вашу...
уважливiсть, якою ви визволили мене й моїх товаришiв од великих.
- Пане докторе, на нiяку подяку мiй учинок не заслуговує. Я зробила
його для себе й для своєї справи. Я не допустила, щоб при будуваннi без
потреби розбитi черепки падали нам на голови. Бiльше нiчого. Нi про яку
увагу нi до вас, нi до кого-небудь iз ваших однодумцiв мови бути не може.
I менi дуже прикро, що графiвна Труда своїм некоректним вiдношенням до
свого слова могла дати привiд до непорозумiння.
Доктор Рудольф перестає м'яти й запихати за груди жабо, мляво пустивши
руку.
- Прошу вибачити, ваша свiтлосте. Звичайно, нi про яку особливу увагу
не могло бути мови й нiякого непорозумiння не було. Ваше вiдношення до
нашої справи, ваше вiдношення до близької вам людини так добре менi
вiдоме, що нi про яке непорозумiння не можна думати. Але почуття подяки,
хоча б i за чисто механiчний вчинок, може бути в мене. Принцеса Елiза в
пiтьмi вирiвнює голову й примушує очi: при чому тут "ваше вiдношення до
близької вам людини"?
- Пане докторе, я була б вам дуже вдячна, коли б ви були такi ласкавi й
попросили графiвну Труду прийти до мене. Я не маю бiльше часу...
Доктор Рудольф низько вклоняється й мовчки, обережно шкутильгаючи,
виходить iз кiмнати.
Принцеса Елiза стоїть, д
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.