Терень скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Терень


Постраничное чтение книги онлайн Терень.txt

Скачать книгу можно по ссылке Терень.txt
1 2 3 4
Раз я прийшов до його ввечерi. Вiн сидiв у себе в хатi, витягнувши руки
по столi, а мiж ними горiла маленька лампочка. Вiн пильно, важко дивився в
неї, i повiки очей його були червонi, як жар, а самi очi п'яно й понуро
блищали.
Привiтавшись зi мною, вiн раптом ударив мене долонею по колiнi й
нехапливо, але з силою спитав:
- Що вони хотять од мене? Га?
- Хто?
- Я тебе питаю: що вони хотять од мене, од моєї душi? Говори!

- Та хто хоче?
- "Хто"?
Вiн погрозливо, помалу хитнув головою й одвернувся. В кутку поспiшно,
радiсно стрикотiв цвiркун. В розчиненi дверi дихав темний вечiр, наче
стояв бiля порога й, задиханий, слухав нас.
- П...подлепи i душогуби, от хто! - раптом сказав Терень, знов
повертаючись до мене. - Що вони хотять од мене? Щоб я покорився їм? Так?
"Ми, - кажуть, - тебе на Сибiр одправимо". Жар на Сибiр, жар. Все одно. Я
пiду. Я пiду й на Сибiр за правду. А вам не покорюсь. Ну, тiльки ж душа
болить, братуха! - вже iншим тоном, спалахуючи болем, скрикнув вiн, -
Серце болить. За що? Ну, хай тi барбоси, а свої, а хлопцi? Бояться вже. Зо
мною кумпанiю бояться водить. Сам, сукин син, проти п'явок, барбосiв, а
мене топить. Федiр за п'ять рублiв узявся зо мною навкулачки пiти... Ну?
Федiр був один з гарячих прихильникiв Тереня.

- Ех, братуха, я тобi вєрно кажу: нема правди в нашого брата. Бог з
ним, нема... Ти йому всю душу, вiн тобi... за п'ять рублей навкулачки...
Ну, хай, бог з тобою. А Копанцi я дам. Ой, дам... Тому то вже я
заспiваю-Хочеш, Денисе, випити зо мною? Хочеш? Ти один мiй вiрний друзяка.
Давай вип'ємо... Ну, давай. У мене горить всерединi, може, легше буде?..
Не хочеш? Попа боїшся? Я не люблю твого попа. Тихенький, а тихо землю риє.
Ну, бог з вами... А Копанцi я дам... Гей, бережись, Осипе! Я, твоя правда,
безштанько, а в'язи тобi скручу... Ти не любиш моїх пiсень? А-а, не
любиш... Племiнницю свою проти мене наговорюєш?! Га? Я - безштанько, хай
так, я Одарки не вiзьму, сам знаю. Як то спiвається:
Легше тому каменевi протiї води плисти,
Нiж убогому багатую любить без користi! -
Боже мiй, що то за пiсня!..
Вiн приклав руку до щоки i жалiбно, розчулено заспiвав:
Летить галка через море:
Дай, море, пити?
Тяжко-важко убогому
Багату любити...
Потiм вiн заплакав, а далi розсердився, перекинув ногою стiл, трохи
пожежi не наробив та почав гатити кулаками в стiни. Я весь упрiв, борючись
з ним i стараючись вдержати дома.
Але вiн вирвався i втiк вiд мене. В той же вечiр вiн пiймав бiля чайної
Осипа Копанку, дядька Одарчиного, сiльського багатiя, i прилюдно висмiяв
його в вiршах, якi невiдомо коли склав. Вiн навiть рвався бити його, але
люди не пустили.

Осип Копанка був позакулiсовий володар усього села. Всi в його були
запозиченi, навiть староста. Становий пристав був з ним запанiбрата,
ночував у його, як приїздив у Грузьке. Терень нiколи ще так одверто не
виступав проти його, - хлопцi здержували.
I все село аж ущухло вiд такої образи. Казали люди, що Копанка весь
зробився сiрий, як вичитував його Терень.
Але диво, коли на другий день стражник i урядник хотiли йти за
Тереньом, щоб арештувати його, Копанка спротивився тому i попрохав не
зачiпати парубка.

Це вже було зовсiм незрозумiле. Але всi були певнi, що Тереньовi так не
минеться. Е, це вже занадто хлопець забрав собi в голову: на такого
чоловiка кидатись!

На боцi Тереня не було майже нiкого. Кожний, принаймнi з тих, що
голосно балакали про це, рiшуче осуджували його. I що бiльш були
запозиченi у Копанки, то гострiший був їхнiй осуд.
Навiть хлопцi почали ухилятися вiд Тереньового товариства. Тiльки
зовсiм одчайдушнi голови не покидали його, i в їхньому поводженнi був
виклик, злiсна задиркуватiсть. Це були голодранцi й сини тих, хто не мав
нiякого вiдношення до Копанки.
Терень також, видно, почував, що йому не минеться дурно виступ проти
хазяїна села, але вiдносився до того спокiйно. Судить будуть? Нехай.
Дадуть мiсяць-два арешту. Що ж, спочине собi за той час, ще кращих пiсень
складе у тюрмi. Погано, як пiд час жнив засадять, але вiн i на це
готовиться: умовився де з ким, щоб з половини зробили за його все, що
треба. Зимою ж на завод пiде, заробить. I все-таки нiяким Копанкам
кланятись не буде.
Але Копанка у суд, очевидно, подавать не хотiв. Вiн мав щось iнше на
увазi. Так собi мiркували люди. Що справдi зробить суд? Одсидить - та й за
своє. Горбатого могила тiльки виправить. Щось мудрiше мусить вигадати
Копанка.

I от раз увечерi до мого попа почали сходитися гостi. Вiн трохи
слабував у цей час, але чомусь приймав їх. Приїхав пристав, прийшов
урядник, монопольщик, Тарас Кундя, другий сiльський багатiй, староста i
Осип Копанка.
Ого! Це щось надзвичайне! Тут не гостюванням пахло, а чимсь iншим. Чи
не мало це зборище якогось вiдношення до Тереня та його товаришiв?
Але як я не походжав круг хати, нiчого не мiг почути.
- Денисику! А неси, серце, самовар у альтанку! Переходили в сад, - у
покоях душно. Ну, це iнша рiч, тут все ж таки є деякi шанси дiзнатись, що
за парад у них.

Зацокало вилками й скляночками в альтанцi. Трохи тiснувато було, але
свiжiше. З двох бокiв по кутках на маленьких столиках поставили по лампi,
- видно й вигiдно. О. Савватiю я винiс його червоний фотель, закутали його
в шубу, пiд ноги подушку поклали.
- Ну, Денисе, тепер ти можеш собi йти.
Але я тiльки грюкнув хвiрткою в садок, а сам швиденько навшпиньках
прокрався назад. Вечiр, спасибi йому, був темний, густий, на два кроки
нiчого не видно. Над самою альтанкою горiли три зiрки - "дiвка воду несе".
На селi беззлобно, для розваги гавкали собаки. Спiву не чути було, - все
село знало, що до батюшки зiйшлися на якусь непевну таємну раду. Не до
пiсень вже тут.
Гостi балакали стиха, але я пiдходити ближче не наважувався: хтось
вийде, пiймає, - бiда буде i менi, i Тереньовi ще гiрше. Я чекав, що вони
захопляться й заговорять голоснiше, - це спочатку тiльки така обережнiсть.

Одначе щось не захоплювались. Тiльки хто-небудь пiднiмав голос, як
хтось iнший робив "тшш!" - i знов притихало.
Е, так не буде! Мушу ж я почути, що там за таємна нарада!
Зцiпивши зуби, накарачках тихо полiз я до альтанки. Трiснуло щось пiд
колiном. Я замер. Але в альтанцi рiвно бубонiв хтось - не почули. Крiзь
вiти й листя винограду видно було постатi гостей i гостру лисину пристава,
на якiй пучком одбивалось свiтло лампи.
Нарештi я вже мiг i дещо розслухати: говорив пристав трохи гундосим i
тягучим голосом:

- ...Практика, мої панове, показує, що з таких суб'єктiв виходять
злодiї й злочинцi... Йому бути в тюрмi як бог свят. Чого ж нам йти проти
того, що мусить бути? Я говорю: дайте його менi, i я з Панасом Панасовичем
за тиждень справимо його. Село вступиться? Плювать. Взвод солдатiв - i
кiнець. Та й не вступиться. Ще само нам дякуватиме.
Щось тихенько спитав о. Савватiй.
- Яким способом? А от яким. У селi кража. Украли щось... Ну, скажемо, у
вас годинника. Лежить на столi годинник, вiкно було одчинене, хтось
простягнув руку i потяг. Само собою - трус. До Терентiя... годинник у
Терентiя. I край. Справа кiнчена.
- Ну, дадуть йому два-три мiсяцi, а вiн назад... - Це говорив Копанка.

- А ми його знов назад! - засмiявся пристав.
Знов забалакав о. Савватiй. Я обережно пiдсунувся ближче.
- ...Так не можна... А я говорю: так не можна... Це грiх. Грiх, панове,
грiх. Ми штовхаємо чоловiка на злу путь, на злобу. Ми його в тюрму, а вiн
озлобиться, вийде i попалить нас або покалiчить. Озлоблений, кажу, чоловiк
нiчого не боїться... Треба з ним якось мирно, кротко, з розумом... Я от
так кажу, прошу послухати мого дурного старого розуму...

- Денисе!.. А, Дени-и-се!
А чортова стара баба, найшла час галасувати!
В альтанцi затихли. Треба було швидше тiкати, - стара конче почне, сюди
придибає.

Я тихенько одповз i люто побiг на крик Теклi. Старiй дурепi треба було
качку зарiзати. Я б з охотою їй самiй одрiзав язика в той мент!
Пiсля качки мусив лiзти в льох, далi повитирати склянки.
Коли я нарештi увiльнивсь й хотiв йти в сад, мене саме покликали.

- А давайте там вже вечерю... - тихим розслабленим голосом сказав о.
Савватiй. По його лицi та по лицях пристава з урядником я побачив, що
пройшла пропозицiя попа. Копанка сидiв задоволений, хитро поглядаючи на
всiх, - очевидно, вiн був на боцi батюшки.

Але що ж то був за план?
I я, i Терень, i все село ламали собi голови й нiчого не могли
придумати.

Терень рiшив триматися так, як i досi. Семенець, Хведь, Кендюх i iншi,
що були з нами, цiлком з ним погодились.
Я Тереньовi переказав план пристава, i ми умовились про це нiкому не
казати, навiть своїм, щоб не налякати ворогiв. Тереньовi ж бути дуже
обережним.

"Кумедiї" одбувались так само, як i ранiше, перед вiкнами писаря,
Галинки, монопольщика. Правда, тепер гурт був менший. "Вулиця" розбилась
на два табори:

Теренiв i нейтральний, який не був ворожий першому i спiвав всяких
Тереньових пiсень, але не таких, якi б зачiпали кого-небудь з поважних
членiв грузької громади.

Але диво, - нi урядник, нi стражник бiльш не зачiпали нiкого - нi
Тереня, нi його прихильникiв. Не раз пiд самою хатою урядника зупинялись -
спiвали пiсню про "барбосiв", - i нiчого. Навiть вийде в своїм бiлiм
мундирi на подвiр'я, пройдеться з цигаркою в зубах i, так наче не
помiтивши нiчого, зайде знов у хату.
Щось тут було дуже непевне.
- Скарай мене боже, бояться!! - гаряче i в захватi бив себе кулаком у
груди Кендюх. - Братця, я вам кажу: бояться! Повiрте менi.
Вiн аж благав-молив нас, щоб ми повiрили йому, так ця думка була
вабляча.

Але це було занадто просто. Добре, бояться, а чого, наприклад, Матвiй
Копанка, батько Одарчин, почав зачiпати Тереня й ласкаво говорити з ним?
Чого сама

Одарка стала тепер вiльнiше й смiливiше поводитись з Тереньом? Теж iз
страху?

Але що чуднiше, - iз всiх нас сам Терень, видно, охоче вiрив у те, що
таке поводження ворогiв було наслiдком страху їх. I те, що вiн вiрив
цьому, показувало, що вiн сам боявся. Ну, боявся не боявся, а почував себе
неупевнено, непокiмно. Вiн не знав, що йому думати, i хотiв зупинитись на
чому-небудь i до того на такому, що б не дуже непокоїло. I через те,
розумiється: бояться, сукинi сини!

Я з попом поїхав у наше повiтове мiсто. Це для мене було дуже зручно, -
можливо, що на почтi вже лежало що-небудь для мене. Я подав свою адресу i
по умовi повинен був негайно їхати, коли дiстану листа з певним умовним
змiстом.

На поштi нiчого не було. I чудесно!
Пiп також справився з своїми дiлами, i ми потюпали додому. Виїхали
вранцi-рано, а приїхали, як сонце сiдало за млинами. Бiля нашої криницi
напував коней Кендюх. Вiн робив менi знаки, як ще ми в'їжджали в ворота. Я
зрозумiв, що вiн має сказати менi щось цiкаве.
Так i було. По-перше, вернулась з прощi баба Секлета. Нiколи в такий
час не приходила, а тепер припленталась. Далi - вранцi була здорова, а на
вечiр нi з того нi з сього заслабла. Лежить, стогне, посила Тереня то за
тим, то за сим. У його робота у полi стоїть, хлiб плаче за косою, а вона
його по шептух, по фершала ганяє. Чисте горе! Плаче, крекче, кашки їй
зварити нiкому, подати нема кому, син незграбний, син неуважний, син
тiльки знає волочитись, дурнi пiснi складати, поважних людей проти себе
возстановляти. Уже прочула десь про все стара молiльниця. Правда, перед
тим, як захворiла, була чогось у Матвiя Копанки.

А друге... Друге таке було захоплююче й чудне, що Кендюх в азартi
бахнув кулаком по мордi свого коня, що чухався об його плечi, i кинувся
розповiдати.

Приходив сам писар до Тереня! Сам писар! I чого? Ну? Чого б подумати?!
На службу просить Тереня! На службу у розправу за писарчука, на 15 р. у
мiсяць! Га? На 15 р. зразу, а старi писарчуки по 7 та по 10 i досi мають.
Що то таке? Чи не видно тепер, що їх забрав такий страх, що вони аж
подурiли?! Га?

- Ну, а Терень що? Терень як до цього? Кендюх з обуренням помотав
головою, заплющив очi й многоповерхово вилаявся:
- Дурень Терень, от що я тобi скажу по чистiй правдi. Їдять його мухи з
комарями! Та за таке треба й руками й ногами хапатись. "Не хочу!" Та я б
його... Не хотiла б ворогiв моїх доля... Не хоче! А чого ж вiн хоче? Щоб
йому очi повилазили за плугом та у поросi? А тут 15 р. у мiсяць, сиди собi
та шкрябай пером, у чистому, в холодку... Тю, сказився б ти! Що вони йому
зроблять? Га? Не схоче, кине к чортовiй матерi, та й край... Та я б... Ех,
їдять його мухи з комарями... Хоч би ти йому сказав... Мати женить його
хоче, тут уже видно... А з чим жениться? Хто за його, слiпого, пiде? Га?
Е, базiкають чортзна-що, не слухають, коли їм розумнi люди говорять.
Приходь зараз же до млинiв, будуть усi нашi. Чуєш? Ано, ти, бодай тебе бог
любив, чухала б тебе бенеря! Н-но! Приходь же!

Це вже було щось нове. Посада в розправi. Чого ради? Може, справдi,
пiддобритись хочуть та пiдходять на рiзнi способи? Бо яка ж рацiя такого
чоловiка в своє товариство закликати?
А може, що iнше?
Як тiльки пiп лiг, я городами побiг до млинiв. Там не спiвали, не
реготали, а тихо балакали. Один Кендюх гарячився, але й то як погасаючий
вогонь, що справив своє дiло.
Терень був спокiйно-добродушний. Вiн рiшив узяти мiсце писарчука. Чим
вiн рискував? Прогонять все одно через тиждень-два, а тим часом посидить
собi в холодку. Грошi дають навiть наперед. Заплатить ними косаревi та й
попанує. А на вулицю щовечора так само ходитиме, як ходив, так само
спiватиме, як спiвав, так само не пiддасться, як не пiддавався.
- I Одарку вiзьмеш! От будь я трижди проклят, як не вiзьмеш! -
спалахнув ентуз
1 2 3 4



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.