Терень скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Терень


Постраничное чтение книги онлайн Терень.txt

Скачать книгу можно по ссылке Терень.txt
1 2 3 4
змом Кендюх. - Я вже бачу, до чого воно йдеться. Ех,
їдять його мухи з комарями! Як задєлаеться наш Терень на главного писаря,
от буде кумедiя! Зараз же, хлопцi, забастовку на всю губерню!
Я недовго сидiв у той вечiр з хлопцями. Всiм було якось не то нiяково,
не то жалько чогось. Може, справдi, заздрили Тереньовi, як одверто докоряв
Кендюх? Не знаю. Я, не прощаючись, пiшов додому вулицями. Бiля подвiр'я
Осипа Копанки, як звичайно, було ясно i людно. Сидiли на приступках лавки,
на дубках дядьки, лускаючи насiння й гомонячи. Вiкна в великiй пiд залiзом
хатi Копанки жовтiли на два боки. Копанкова невiстка i сини торгували
добре, однi в лавцi, другi в пивнiй.
Я довго лежав на своєму сiнi i крiзь дiрку в соломi даху дивився на
клiпаючу в нiй зiрку. Конi смачно хрумкали в стайнi, клацаючи залiзом пут.
Шумно й з полегшенням зiтхали корови з другого боку. На подвiр'ї,
зарослому шпоришем, було тихо, мирно та кротко.


Дiйсно, на Тереня змiна в його становищi не зробила нiякого вражiння.
Правда, вiн купив собi нового хворменого картуза з бархатним околушком,
якi носять семiнаристи. Але це була вже форма, так мусить бути. Купив
також новий пiджак, - недобре при чистiй роботi сидiти в якомусь лахмiттi.
I очам, справдi, стало зразу легше. Крiм того, поїхав якось з писарем в
Гуляйполе, i там земський лiкар дав йому окуляри й лiкарства. Через
окуляри свiт не так рiзав, а лiкарство жар з очей забирало.
Але Терень ходив собi на вулицю так само, як i перед цим. Хлопцiв у
його гуртi тепер стало бiльше. Дiвчата перестали ховатись i вступали до
смiхiв, танцiв та спiвiв. Спiвали ж зовсiм не лагiдних пiсень, а тих
самих, не виключаючи й "Ой, чук, писарчук!". Словом, стало зовсiм не
гiрше, а далеко краще.

Чим, зрештою, рискував Терень? Окулярами? А, їдять його мухи з
комарями, що таке окуляри? Шкло, пустяк! Що таке навiть хвормена фуражка?
Ганчiрка, i бiльш нiчого!
Дiло не в окулярах i не фуражках.

Тепер усiм ясно було, що Терень перемiг. Правда, перемога була непевна,
хистка, але все ж таки перемога. З голотою, значить, рахувалися. А її
представника он як угору пiднесли.
Терень став фiгурою в селi.
Коли приходили до розправи, то вже насамперед звертались до Тереня. А
називали вже не iнакше, як Терентiєм Софроновичем. Терентiй же Софронович
добродушно собi смiявся з того i охоче робив усе, про що його просили.
Писар, староста, урядник були з ним смирнi, делiкатнi i також називали
Терентiєм Софроновичем. А моно-польщик - маєте собi! - звернувся до
Тереня, щоб той склав йому пiсеньку на iменини його жiнки. Сама
монопольщиця приходила до розправи з зеленою парасолькою i мережаною
хусточкою в руках! Бiдний Терень аж упрiв, але пiсню таки склав. Ловка
пiсня була. Кендюх її проказував, захлипуючись.

Всi навiть думали, що Тереня на iменини покличуть, але не покликали.
Ну, певно, що вiн не пiшов би, того й не покликали.

Минув тиждень, два, мiсяць. Справа стояла на мiсцi - нi туди, нi сюди.
Урядник не чiпав, староста не гримав, навiть пiп у казаннях не соромив
хлопцiв. А Терень i хлопцi якi були, такi й зосталися, хiба що не було
такого напруження й гостроти, як ранiше. Кендюх же, бережучи Тереня,
старався поменше чiпати писаря. Ану його, к лихiй годинi: тiльки клопiт
Тереньовi буде. Та й Копанкiв дратувати не варто: могло статися, що Одарка
таки пiде за Тереня, на те щось скидалося. Ранiше вона смiялася з очей
Тереня, а тепер очi видужували, смiятися вже нема чого. А до того - Терень
уже не Терень, а Терентiй Софронович, нiби, як-не-як, сам начальство,
служба, управленiє. Це вже неабищо, не репана мазепня, писар з розправи. В
окулярах, в картузi з бархатним околушком.
Погано тiльки, що Терень не покидав пити. Мало того, став частiше
прикладатися до чарки. Тодi вiн робився злий, дурний, бив себе в груди,
грозився порвати на шматки хвормений картуз, кидався когось бити - чи
Копанку, чи писаря. Баба Секлета, а часто i Одарка мусили його в'язати,
щоб стримати вiд дурниць. Де бралася в таких випадках Одарка, нiхто не
знав: Кендюх, здається, мiг би що-небудь про це сказати, але вiн мовчав.
На другий день Тереньовi дуже болiли очi i вiн мовчки й похмуро робив на
їх примочки. Мене вiн у цей час почав чогось дуже уникати.

Знов ми поїхали в повiт, i я несподiвано дiстав листа вiд своїх, -
треба було якнайшвидше їхати. В той же вечiр, приїхавши додому, я заявив
поповi, що беру рощот. Вiн дуже здивувався, схвилювався, думав, що я чимсь
образився (вiн несправедливо вилаяв мене в дорозi), але я заспокоїв його,
сказавши, що мушу iти додому, там - казав чоловiк на базарi - щось лихе
удома в мене дiється.

Пiшов i до Тереня та хлопцiв попрощатися. Останнiй час я мало з ними
бачився. Цiлий день Терень у розправi, ввечерi часом дома, часом десь з
Одаркою. Хлопцi, стомленi жнивами, рано розходились спати.
Всi також здивувались, що я так раптово вiдходжу. Терень же невiдомо
чого змiшався, як я подав йому руку, хотiв, здається, обняти, але не
зробив того. Потiм, як я вже пiшов, догнав i провiв мене аж до хати
Копанки. Одначе нiчого особливого ми й тепер не говорили.
- Ну, дай боже... - сказав я, бачачи, що вiн далi не хоче йти.

- Дай боже... Може, колись стрiнемось... I тут не обнялись. Думав я, що
вiн хлопцiв соромився, при них не хотiв попрощатись як слiд.
Я пiшов у один бiк, а вiн у другий. Озирнувшись, я помiтив, що вiн
звернув у перевулок до Одарчиної хати.
Рокiв через пiвтора я їхав на поштових конях через село Уласiвку, того
самого повiту, що й Грузьке.Сани весело, неначе бавлячись, забiгали то в
один бiк, то в другий. На дахах, деревах, на телеграфних стовпах лежав
м'який пухастий снiг, який вiд вiтру розлiтався злотисто-радiсно. Сонце
стояло на пiвдень, зимове, блискуче, але холодне.
Була недiля. Селяни в жовтявих кожухах i рудих свитках поважно ходили
по вулицях, залiзаючи перед нами з дороги в глибокий снiг. У дiвчат з
намотаних на головi хусток визирали червонi вiд морозу щоки, нiс i кiнчик
пiдборiддя. Вони також легко й пухасто смiялись.
Бiля одної хати, просторої, з вiконницями, стояло декiльки саней. Тут
же тупкались мужики, гаряче про щось кричачи i до чогось весь час
нахиляючись. Я сказав припинити коней.
- А що там, дядьки?
Вони трохи розступились. На снiгу напiвлежав дядько i снiгом мочив собi
нiс. Круг його виднiлись плями й кавалки снiгу з кров'ю. Вiн тiльки
зиркнув до мене, покрутив головою i набрав нового снiгу. На вусах й бородi
йому замерзли червонi кров'янi краплi. Нiс був синiй та збухлий.
Деякi дядьки пiдiйшли до мене, поскидавши шапки, i з надiєю та
допитливою цiкавiстю в очах почали обережно оповiдати. Вони приїхали на
суд у волость. Не так на суд - бо суду, мабуть, не буде, - як поговорити з
писарем. Тягне дiло, закручує, замотує, а бог його святий знає, чого йому
треба. Дали, що полагається; нi, мало, давай так, що вже й несила їхня.
Кажи йому, а вiн у кулаки, побив чоловiка так, що снiгом та водою
одходили.
- А ви, пане, може, сюди... до нашого села iдете? Може, з губернi
будете?

Я не встиг одповiсти: на подвiр'ї хати з вiконницями зчинився крик. Ми
всi хутко повернулись у той бiк. Бiля порога стояло двоє мужикiв без
шапок, а на самому порозi жiнка в голубiй город ськiй сукнi. Вона голосно
й сердито кричала на них. Щось знайоме менi було в цiй крупнiй постатi.
I раптом жiнка аж заточилась: з сiней, одпихнувши її вбiк рукою,
вистрибнув надвiр чоловiк без шапки, в довгому сюртуцi.
- Ви чого?! Га?! - майже стрибаючи на дядькiв, заревiв вiн.
Я весь аж пiдвiвся: то був Терень. У його тiльки пiдросли вуса, та весь
став неначе ширший. Але це, без всякого сумнiву, був вiн. Навiть в
окулярах, темних, круглих.
Дядьки щось почали говорити, злякано одступаючи назад, але вiн не
слухав їх, налiзав грудьми, часом п'яно хитаючись i зараз же ще з бiльшою
люттю кидаючись вперед.

Один з дядькiв насунувся на перекинений вiз i не мiг далi йти. Це
неначе ще бiльш розлютило Тереня. Вiн ударив зо всеї сили мужика по
головi, потiм другою рукою, потiм ще раз.
Я сильно пхнув кулаком у спину кучера i таким голосом сказав йому:
"Поганяй!!" - що i кучер, i дядьки аж з острахом подивились на мене.
Конi шарпнули, завищали санки i весело забiгли в один бiк. Потiм
розiгнались - i в другий.
- Поганяй, я тобi кажу!! - закричав я кучеровi.
- Та я ж поганяю! - вражено озирнувся вiн до мене.
Я подивився на його, одвернувся i нiчого не сказав. У мене було жагуче
бажання повернути на Грузьке, приїхати до мого старесенького ласкавого
попа i так здушити його за горло, щоб вiн уже нiколи бiльше не мiг давати
кротких розумних порад.
З Тереньом я з того часу нiде не стрiчався.




1 2 3 4



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.